МАЙНА ГАННА ЄВГЕНІВНА
ДИСЕРТАЦІЯ: “ПУБЛІЧНА ОБІЦЯНКА ВИНАГОРОДИ ЯК ВИД НЕДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ”
Висновки (вибране):
1. Публічна обіцянка винагороди не може вважатися одностороннім правочином по відношенню до результату у вигляді виникнення зобов’язання з передачі винагороди (нагороди) виконавцю. З публічною обіцянкою винагороди у промісора не виникає обов’язок її передачі. Його виникнення пов’язується з виконанням завдання і передачею його результату промісору. У зв’язку з цим такий обов’язок промісора є умовним, оскільки його виникнення пов’язується з настанням певної відкладальної обставини. Водночас публічна обіцянка винагороди є правочином у тому розумінні, що з моменту її сповіщення у промісора виникає обов’язок діяти добросовісно, що втілюється, зокрема і в обов’язку сприяти виконанню завдання або нездійснення перешкод у його виконанні.
2. Кінцевий результат у вигляді одержання виконавцем завдання винагороди (нагороди) забезпечується розвитком ланцюга правовідносин. З моменту сповіщення про винагороду без оголошення конкурсу між промісором та всіма іншими учасниками цивільного обороту виникають абсолютні цивільні правовідносини, як правило, організаційного характеру, до змісту яких входить, зокрема абсолютний суб’єктивний цивільний обов’язок промісора діяти добросовісно. У подальшому ці правовідносини можуть бути конкретизовані у відносному юридичному зв’язку, якщо, наприклад, для відшукання загубленої речі промісор повинен допустити виконавця на територію, де вона була загублена. З виконанням особою завдання у неї виникає секундарне право встановити зобов’язання за участю промісора щодо передачі винагороди (нагороди).
3. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу має схожі ознаки з публічною офертою. Промісор як і оферент бере на себе обов’язок здійснити майнове надання на користь особи, яка вчинить певну дію. Однак наразі різниця полягає у тому, що статтями 641 та 699 ЦК України публічна оферта обмежується пропозицією товарів в рекламі, каталогах, а також в інших описах товару, які містять істотні умови договору і звернені до невизначеного кола осіб. Водночас не існує перешкод для того, щоб предметом публічної обіцянки винагороди виступали не лише речі (товари), проте також роботи чи послуги.
4. Публічна обіцянка винагороди в силу специфічного порядку правовстановлення передбачає виникнення зобов’язання з одержанням промісором певного майнового блага, яким може виступати як унікальний результат, наприклад, загублена річ, наділена індивідуальними ознаками, так і будь-яке інше майно, зокрема речі, робота або послуга або ж взагалі поведінка виконавця, що не являє ані роботу, ані послугу і є, наприклад, зверненням до промісора у визначеній формі. Міновий характер відповідної операції, забезпечується зустрічним майновим наданням промісора, яке крім грошової також може мати натуральну форму і полягати у передачі виконавцю майна, надання послуги чи виконанні роботи. З одного боку це демонструє специфіку правовстановлення при публічній обіцянці без оголошення конкурсу, а з іншого – демонструє можливість цієї конструкції бути використаною для налагодження правовідносин, які можуть бути сформовані і цивільно-правовим договором. Водночас в якості нагороди зі сторони промісора може виступати і моральне заохочення.
5. Розвиток правовідносин у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди за результатами конкурсу характеризується стадійністю. На першому етапі їх розвитку, який виникає з моменту оголошення конкурсу і до відгуку на нього відповідних осіб, між засновником конкурсу і відповідними особами виникають абсолютні або відносні цивільні правовідносини, в залежності від того, чи є конкурс відкритим або ж закритим відповідно. У якості другого і при цьому не обов’язкового етапу виникає відносне «передконкурсне» правовідношення. Цей етап розпочинається з подачею роботи або заявки на конкурс і триває до допуску особи до активної частини конкурсу. У якості третього основного правовідношення виникає «конкурсне зобов’язання» або ж «конкурсне правовідношення», яке характеризується безпосереднім здійсненням учасниками конкурсу активних дій, що становлять предмет конкурсу, та їх оцінку або ж оцінку предметів, поданих на конкурс, якщо ними виступають не дії а їх результат, наприклад, твори, речі тощо.
6. Публічна обіцянка винагороди та оголошення конкурсу є особистими актами поведінки, що виступають елементом, який збалансовує «полегшені» вимоги для форми та змісту обіцянки, а також породжувані цим юридичні ризики. На відміну від договору, який в силу закону може укладатись як в усній, так і в письмовій формі і при цьому остання в окремих випадках, є обов’язковою, а недотримання цієї вимоги може негативно впливати на чинність відповідної домовленості, публічна обіцянка винагороди незалежно від характеру завдання хоча і здійснюється через засоби масової інформації, проте потребує ідентифікації особи, яка її здійснює.
7. Для правовідносин, що складаються між засновником конкурсу та його учасниками, характерні три групи об’єктів. У якості першого виступає надання, що здійснюється учасником конкурсу. Об’єктом у такому разі є власне результат, що подається на конкурс, та його передача або ж, якщо предметом конкурсу виступає діяльність – її здійснення. У якості другої групи об’єктів виступає нагорода (премія), що надається переможцю конкурсу, і яка може мати майновий характер або ж мати форму морального заохочення, а також діяльність засновника з оцінки предмету конкурсу. У якості третього об’єкта виступає власне конкурс як певне дійство, змагання, перфоманс, здійснення якого передбачає об’єднання зусиль засновника конкурсу, його учасників, а також, за необхідності, спонсорів.
8. Участь особи у конкурсі в межах конкурсного цивільного правовідношення забезпечується суб’єктивним цивільним правом. У зв’язку з цим власне участь у конкурсі є актом правореалізації, що повністю залежить від суб’єкта. Ніхто не може примусити особу здійснити нею суб’єктивне цивільне право. Саме у зв’язку з цим, досить часто засновники конкурсу вимушені паралельно укладати з його учасниками договори на участь у конкурсі, за умовами яких участь особи у конкурсі забезпечується не його суб’єктивним цивільним правом, а обов’язком. Водночас відповідна мета може бути досягнути і умовами конкурсу як актом саморегулювання цивільних відносин, що має відносний характер на рівні якого визначатиметься, що зі вступом у конкурсні правовідносини учасник бере на себе обов’язок прийняти участь у конкурсі. На рівні умов конкурсу можуть встановлюватись штрафні санкції за невиконання учасником відповідного суб’єктивного цивільного обов’язку.
9. Покладення статтями 1147, 1149, 1152 та 1153 ЦК України на промісора або засновника конкурсу відповідно обов’язку відшкодування витрат, понесених особами у зв’язку з підготовкою до виконання завдання, виконанням завдання, підготовкою до участі у конкурсі або власне участю у конкурсі у разі зміни умов завдання, його скасування, зміни умов конкурсу або відмови засновника конкурсу від його проведення відповідно, а також виконання таких обов’язків не є юридичною відповідальністю, адже відповідні дії промісора або засновника конкурсу не є протиправними.
10. Специфікою відповідальності учасників правовідносин, пов’язаних з публічною обіцянкою винагороди, виступає покладення на них додаткових обов’язків з відшкодування витрат, понесених у зв’язку з невиконанням іншим учасником правовідносин обов’язку діяти добросовісно. Відповідні протиправні прояви, якщо вони мають місце на стадії з моменту сповіщення публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу і до виникнення зобов’язального правовідношення між виконавцем завдання і промісором можуть призводити до притягнення промісора або виконавця завдання до «передзобов’язальної» відповідальності. Якщо ж порушення обов’язку діяти добросовісно відбувається у проміжок часу між моментом оголошення конкурсу і виникненням конкурсного правовідношення, то воно може призвести до притягнення засновника конкурсу до передконкурсної відповідальності.
11. Закінчення строку для передання результату, а також передання результату особою, яка першою виконала завдання, що визначені частиною першою статті 1149 ЦК України як підстави «припинення зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди» виступають скасувальними обставинами, з настанням яких у особи, яка виконала завдання, проте не встигла передати його результат першою або у межах встановлених публічною обіцянкою винагороди лімітів виконання, припиняється секундарне цивільне право на встановлення зобов’язання з передачі винагороди (нагороди).
12. Передконкурсні правовідносини, що виникають у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди за результатами конкурсу припиняються у разі завершення строку для подачі результатів на конкурс, заявок на участь у конкурсі або ж вичерпування ліміту учасників конкурсу. Підставою для припинення конкурсного правовідношення виступають, зокрема відмова особи від участі у конкурсі, відмови від проведення конкурсу його засновником, що фактично є скасуванням конкурсу, виставлення оцінки та/або ж визначення переможців конкурсу.
При цьому зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди незалежно від того чи передбачає вона проведення конкурсу або ж ні може бути припинене на загальних підставах, визначених положеннями глави 50 ЦК України.
Повний текст роботи:
http://nauka.nlu.edu.ua/download/diss/MainaG/d_MainaG.pdf
#дисертаціїюридичні #профекто #profecto #адвокат #адвокаткиїв #публічнаобіцянкавинагороди #винагорода #приз #конкурс #зобов’язання #одностороннійправочин #publicpromiseofareward #reward #prize #contest #obligation #unilateraldeal
