• Головна
  • Публікації
  • РОЗВИТОК АДВОКАТУРИ НА ЗАКАРПАТТІ: ХІХ – ПЕРША ПОЛОВИНА ХХ СТОЛІТТЯ (ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

РОЗВИТОК АДВОКАТУРИ НА ЗАКАРПАТТІ: ХІХ – ПЕРША ПОЛОВИНА ХХ СТОЛІТТЯ (ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

ФЕЛЬЦАН ІВАН ЮРІЙОВИЧ

ДИСЕРТАЦІЯ: «РОЗВИТОК АДВОКАТУРИ НА ЗАКАРПАТТІ: ХІХ – ПЕРША ПОЛОВИНА ХХ СТОЛІТТЯ (ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)»

Висновки (вибране):

  1. У вітчизняній історико-правовій науці дисертація є першим спеціальним комплексним дослідженням традиції адвокатури на території Закарпаття та її впливу на зародження й розвиток в даному західноукраїнському регіоні у ХІХ – першій половині ХХ ст. самостійного, повноправного правозахисного інституту національної української адвокатури з чіткою структурою, визначеною компетенцією і автономією адвокатури щодо судових та правоохоронних органів.
  1. Під політико-правовим впливом Київської Русі та Галицько-Волинського князівства на території Закарпаття у кінці X – на початку XI ст. відбувалось зародження прообразу адвокатури у формі судового представництва, що здійснювалося родичами, друзями тощо, а також на даний процес впливало входження окремих територій краю у сферу політичного впливу Галицько-Волинського князівства (від 1278–1279 рр. і до початку 1320- их рр.). Що ж до започаткування в краї у ХV ст., як і завершення формування на початку ХІХ ст. професійної адвокатури, то ці процеси пов’язані з угорською правовою традицією, яка стала переважати у ході втягнення території Закарпаття в орбіту правового впливу Угорського королівства, що розпочалося з середини ХІ ст. Тоді у середньовічному угорському праві найближчою до адвокатської діяльності була представницька функція прокуратора (прокатора). У ХV ст. в Угорщині (і на території Закарпаття) для даного представника заступництво стало професією. Про це свідчить те, що прокуратор (прокатор) приймав присягу, за свою діяльність ніс відповідальність, а його послуги стали оплатними, тобто йдеться фактично про адвоката у сучасному його розумінні. Відтак, на Закарпатті, зародження професійної адвокатури відбулося навіть трохи скоріше, ніж на інших сучасних історичних землях України, щонайменше на землях Волині, Київщини і Східного Поділля. Надалі в Угорщині (і в Закарпатті) тільки на початок ХІХ ст. у цілому завершено процес становлення професійної адвокатури при судовому відомстві.
  1. На території Закарпаття в складі Угорщини (в ХІХ ст.) передумови для оформлення професійної адвокатури в самостійний правовий інститут мали комплексний характер. Зокрема, вони були пов’язані не тільки з правовими реформами (запровадження юридичної рівності громадян; внесення правової визначеності в порядок організації і діяльності адвокатури тощо), які необхідного рівня реалізації досягли після створення в 1867 р. Австро-Угорщини, але і з розвитком ідеї адвокатського самоврядування всередині адвокатури. Важливим документом, що визначав порядок організації та діяльності адвокатури в Угорщині (і в Закарпатті) став імператорський патент від 24.07.1852 р. №170/1852 «Про адвокатський порядок для Угорщини, Хорватії, Славонії, Банату Темешського та Воєводства Сербського, за винятком кордону військового», який на території краю в складі Угорщини мав статус першого комплексного нормативно-правового акту з питань функціонування адвокатури. Саме цей документ містив норми щодо створення в Угорщині (і в Закарпатті) комітетів адвокатів, аналогічно до палат адвокатів за нормами Тимчасового адвокатського порядку від 1849 р. для Австрії, але на території Закарпаття вказані положення не отримали практичної реалізації. Є підстави припустити, що така ситуація виникла через те, що тоді і сама кількість адвокатів в Закарпатті була ще незначною.
  1. Після реформи адвокатури в Угорщині (і в Закарпатті) згідно з угорським законом від 04.12.1874 р. №34 «Про адвокатуру» на території краю в складі Австро-Угорщини проходило становлення адвокатури як самостійного правового інституту з чіткою структурою, визначеною компетенцією і автономією щодо судових та правоохоронних органів. Тоді була створена і перша палата адвокатів на території Закарпаття, яка у 1875 р. розпочала діяльність в м. Мараморош-Сигот (сучасна територія Румунії), де діяла до 1919 р. Що ж до практичних аспектів діяльності адвокатури краю, то через політику мадяризації, яка сама стала джерелом порушення та неможливості реалізації захисту прав національних меншин у сфері національної рівноправності, у період Австро-Угорщини (до 1918 р.) адвокатура Закарпаття не змогла стати повноправним правозахисним інститутом.
  1. У кінці існування першої Чехословацької Республіки (1938 р.) адвокатура Підкарпатської Русі не тільки повністю увібрала в себе правові традиції попереднього австро-угорського періоду, але і здійснила крок до здобуття статусу повноправного правозахисного інституту, чому сприяв державний режим у Чехословаччині, що характеризувався як один з найбільш демократичних у міжвоєнний період у країнах Центрально-Східної Європи. Все це зробило можливим закладення основ національної української адвокатури в даному західноукраїнському регіоні в чехословацький період історії краю. Відтак традиції сучасної національної української адвокатури мають бути пов’язані не тільки з «ерою адвокатів» в Галичині у складі Австро-Угорщини у період кінця ХІХ –початку ХХ ст., але і з періодом адвокатури Підкарпатської Русі за першої Чехословацької Республіки (до 1938р.). При всьому цьому слід мати на увазі, що незавершеність реформи адвокатури в Чехословаччині мала негативні наслідки для системи адвокатського самоврядування в краї протягом усього періоду існування Підкарпатської Русі.
  1. Історичний період Карпатської України (1938–1939 рр.) слід сприймати не тільки через призму державно-правових змагань Закарпаття, але і як складову частину регіональної історії адвокатури Закарпаття, коли протягом короткого періоду часу в надзвичайно складних політичних умовах закладались основи адвокатури Карпатської України. Щодо періоду окупації краю Угорщиною в 1939–1944 рр., то тоді адвокатура балансувала на взаємовиключних гранях її сприйняття державою. Зокрема, на увагу в умовах Другої світової війни заслуговує політика Угорщини щодо формування у всіх учасників правозастосовного процесу поваги до законодавчих приписів, але поряд з цим адвокатура відчувала посилений контроль з боку держави, що не сприяло її розвитку як повноправного правозахисного інституту.
  1. Хоча генезис правових основ формування адвокатури Закарпатської України (кінець 1944 р. – початок 1946 р.) відбувався з явною орієнтацією на радянську правову модель організації даного правового інституту, але адвокатура краю в цей період – продовження еволюційного розвитку адвокатури Закарпаття. Тоді ключові питання радянської етатичної моделі адвокатури ще не були реалізовані в Закарпатті.
  1. У період радянізації адвокатури Закарпатської області в складі УРСР (1946–1950 рр.) здійснено уніфікацію практики діяльності закарпатської адвокатури з аналогічною практикою та стандартами її діяльності в СРСР, які зосереджувались на впровадженні стандартів етатичної концепції здійснення адвокатської діяльності, де окрім діяльності з надання юридичних послуг, адвокати краю стали брати участь в реалізації пропагандистсько-виховного впливу на населення; у становленні соціалістичної законності та правопорядку; мали здійснювати служіння радянському суспільству, а не клієнту. Також слід акцентувати увагу на тому, що довготривалість організаційного періоду в ході радянізації адвокатури Закарпаття не відповідала рівню розбудови тамтешньої колегії адвокатів. Зокрема, хоч перше засідання Організаційного бюро відбулось ще 06.02.1945 р., а його пропозиції провести 29.06.1946 р. перші загальні збори народних адвокатів були обґрунтованими, але організаційний період закінчився тільки 15.02.1948 р.
  1. З урахуванням всього вищезазначеного пропонується наступна періодизація історії адвокатури на території Закарпаття:

1) перший етап характеризується формуванням прообразу адвокатури в кінці X – на початку XI ст.; зародженням професійної адвокатури у ХV ст.; завершенням формування інституту професійної адвокатури при судовому відомстві на початку ХІХ ст.; формуванням передумов для розвитку адвокатури як самостійного правового інституту в ХІХ ст., що особливо активно проходило в Угорщині (і Закарпатті) після створення в 1867 р. Австро-Угорщини;

2) другий етап пов’язаний із розвитком адвокатури краю як самостійного правового інституту, що інституційно стало можливим після реформи адвокатури в Угорщині у 1874 р.; з набуттям адвокатурою Підкарпатської Русі (1919–1939 рр.) в період першої Чехословацької Республіки (до 1938 р.) рис повноправного правозахисного інституту; із закладенням основ національної української адвокатури в даному західноукраїнському регіоні в період першої Чехословацької Республіки; з формуванням адвокатури Карпатської України (1938–1939 рр.) та її розвитком у складі Угорщини (1939–1944 рр.);

3) третій етап пов’язаний із формуванням адвокатури Закарпатської України (кінець 1944 р. – початок 1946 р.), що в багатьох аспектах стало підґрунтям для подальшої радянізації колегії адвокатів Закарпатської області в складі УРСР у період 1946–1950 рр.

Повний текст роботи:

https://ukd.edu.ua/sites/default/files/2021-04/дисертація_Фельцан_prot1.pdf

#дисертаціїюридичні #профекто #profecto #адвокат #адвокаткиїв #адвокатура #адвокатураЗакарпаття #адвокатськесамоврядування #адвокатськадіяльність #адвокатураАвстрії #адвокатураАвстро-Угорщини #адвокатураЧехословаччини #адвокатураЗакарпатськоїУкраїни #адвокатураУгорщини #адвокатураУРСР #theBar #theBarofZakarpattia #theBar’sautonomy #theBar’sactivity #theBarofAustria #theBarAustria-Hungary #theBarofCzechoslovakia #theBarofZakarpattia-Ukraine #theBarofHungary #theBaroftheUkrainianSSR