САРНАЦЬКИЙ МАКСИМ АНДРІЙОВИЧ
ДИСЕРТАЦІЯ: «АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ З ПИТАНЬ БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ»
Висновки (вибране):
У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та запропоновано вирішення науково-практичного завдання, що полягає у розробці науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення адміністративно-правових засад реалізації державної політики з питань банкрутства в Україні, зважаючи на зміст та особливості відносин визнання неплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій й рекомендацій, що спрямовані на досягнення поставленої мети.
1. Обґрунтовано висновок, що державну політику з питань банкрутства в Україні слід розглядати як цілісну систему цілей, функцій, завдань, напрямів та принципів діяльності повноважних суб’єктів, з метою відновлення платоспроможності боржника-юридичної (фізичної) особи або визнання її банкрутом та задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
2. На основі аналізу чинного законодавства та практики процедури банкрутства, наведено перелік причин, що пояснюють необхідність адміністративно-правового регулювання державної політики з питань банкрутства, а саме: забезпечення стабільності економічної системи, зокрема її макро- та мікропоказників; стимулювання суб’єктів економічних відносин, через перерозподіл валового внутрішнього продукту; забезпечення конкурентно- сприятливого середовища, через стабільність правової системи, права на справедливий суд та дотримання принципу верховенства права у сфері публічного управління; захист інтересів кредиторів та боржників.
3. Обґрунтовано висновок, що адміністративно-правове регулювання державної політики з питань банкрутства слід розглядати як систему засобів, способів та прийомів правового впливу органів владних повноважень на відносини щодо створення організаційних, економічних та інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності суб’єктів підприємництва-боржників або визнання їх банкрутами.
4. На основі проведеного детального аналізу правового забезпечення реалізації державної політики з питань банкрутства, обґрунтовано висновок, що правову основу реалізації досліджуваної автором політики складають правові акти різного правового змісту та спрямованості, а також галузевої належності, норми яких регулюють відносини банкрутства та неплатоспроможності, зорієнтовані на підвищення ефективності процедури банкрутства, забезпечуючи при цьому інтереси як кредитора, так і боржника з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду та національних особливостей сфери підприємництва.
5. На основі комплексного дослідження функцій та принципів реалізації державної політики у сфері банкрутства в Україні наголошено, що вказані нами категорії відіграють важливу роль в процесі адміністративно-правового регулювання, оскільки складають фундаментальну основу такого регуляторного впливу на сферу банкрутства, а відтак мають своє відображення у процесі такого регулювання, що зорієнтовані на досягнення економічних і соціальних результатів.
6. Наголошено на проблемних аспектах реалізації державної політики з процедури банкрутства, з поміж яких виділяють: невиправдану тривалість процедур банкрутства; високу вартість процедур банкрутства, зважаючи на існуючу систему оподаткування операцій механізму банкрутства; недостатній професійний рівень арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), що призводить до низької ефективності процедури банкрутства; законодавча неврегульованість механізму страхування професійної відповідальності арбітражних керуючих.
7. На основі проведеного детального аналізу нормативно-правових та адміністративних актів як інструментів реалізації державної політики з питань банкрутства в Україні наголошено на необхідності розробки та прийняття спеціального правового акта, який би визначав природу, зміст, видову характеристику, а також їх використання суб’єктами публічного адміністрування.
Окрім цього вказано на ознаки досліджуваних інструментів, а саме: застосовуються суб’єктами реалізації державної політики з питань банкрутства; характеризуються публічно-правовим змістом; врегульовані адміністративно- правовими і частково господарськими нормами; мають на меті досягнення балансу інтересів учасників процедури банкрутства; їх реалізація передбачає настання відповідних юридичних наслідків щодо встановлення, зміни та/або припинення адміністративно-правових відносин у сфері банкрутства; межі та зміст їх застосування відповідає змісту та обсягу компетенційних повноважень суб’єктів реалізації державної політики з питань банкрутства; передбачають реалізацію їх імперативного і диспозитивного змісту, що впливає на характер діяльності суб’єктів реалізації державної політики з питань банкрутства.
8. Обґрунтовано висновок, що адміністративна процедура реалізації державної політики з питань банкрутства – це законодавчо-визначений порядок діяльності суб’єктів владних повноважень щодо реалізації державної політики з питань банкрутства, що регламентований адміністративно-процесуальними нормами та зорієнтована організацію та створення переліку організаційних, економічних та інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Окрім цього наголошено, що кожна із стадій адміністративної процедури реалізації державної політики з питань банкрутства включає в себе відповідні підстадії, а саме етапи, кожен з яких забезпечує відповідному суб’єкту процедури проміжну мету, що в сукупності відповідає завданням та кінцевій меті певної стадії адміністративної процедури щодо реалізації державної політики з питань банкрутства.
9. На основі аналізу чинників, що впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні, зроблено висновок про реальні кроки законодавця й інших органів публічної влади, які зорієнтовані на створення конкурентного середовища та недопущення монополізму у сфері процедури банкрутства. Разом з тим, існує реальна потреба вдосконалення як нормативно-правової основи реалізації державної економічної політики, так й механізму адміністративно-правового забезпечення реалізації державної політики з питань банкрутства в Україні.
10. Доведено, що удосконалення законодавства передбачає формування такої його системи, яка має містити в собі законодавчі, підзаконні та адміністративні акти, які мають бути логічно узгоджені та систематизовані. Особливість такого удосконалення полягає в тому, що воно стосується не лише законодавства про банкрутство, але й законодавства в цілому, позаяк відносини у сфері відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом мають потребу в їх регулюванні нормами багатьох галузей права, як то: адміністративного, господарського, трудового, фінансового, виконавчого та ін.
11. Наголошено, що розширення кола суб’єктів на яких можуть поширюватися норми щодо відкриття провадження у справі про банкрутство без конкретизації переліку таких суб’єктів, потребує законодавчого оновлення, оскільки позитивний зарубіжний досвід успішних економік європейських країн свідчить про необхідність відповідного «мораторію» на суб’єктів, діяльність яких не пов’язана з комерційною діяльністю. Окрім цього зазначено, що потребують удосконалення й норми законодавства у сфері реалізації державної політики з питань банкрутства, що регулюють відносини між державним органом з питань банкрутства в особі Міністерства юстиції України й саморегулівної організації арбітражних керуючих, а саме НААКУ. Зокрема такого удосконалення потребує питання, що стосується визначення місця саморегулівної організації в системі регуляторного впливу на відносини та поведінку відповідних суб’єктів у сфері відновлення платоспроможності чи процедури банкрутства.
12. За результатами проведеного дослідження запропоновано окремі зміни до законодавства України, зокрема:
– внести зміни до п. 6. Ст. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», а саме викласти й такій редакції «забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об’єктами державної власності відповідно до закону, а також вжиття заходів для запобігання банкрутству державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, визначає оптимальні шляхи відновлення їх платоспроможності та координує дії відповідних органів виконавчої влади».
– викласти ст. 20 КУзПБ «Контроль за діяльністю арбітражних керуючих», в такій редакції «Контроль за діяльністю арбітражних керуючих здійснюється державним органом з питань банкрутства та саморегулівною організацією арбітражних керуючих за процедурою визначеною КУзПБ».
13. З урахуванням позитивного зарубіжного досвіду адміністративно- правового забезпечення реалізації державної політики з питань банкрутства (Франція, Німеччина, США, Польща) автором обґрунтовано доцільність його використання, що сприятиме розвитку системи правових та організаційних заходів щодо реалізації досліджуваної політики. Зокрема наголошено на досвіді німецької влади, яка зорієнтована на солідарний захист інтересів як боржника, так і кредитора. Саме останнім надано право прийняття рішення щодо подальшого визначення правового статусу та майна боржника. Позитивним є також досвід Уряду Польщі, який зорієнтований на формування моделі розв’язання спорів між боржником та кредитором з нахилом до проборжникового підходу, що власне підтверджується незначним обсягом відкритих проваджень у справах з банкрутства. Такому підходу польського Уряду, сприяли криміногенні прояви у цій сфері, що досить негативно впливало на інвестиційний клімат в країні.
#дисертаціїюридичні #профекто #profecto #адвокат #адвокаткиїв #процедурабанкрутства #боржник #кредитор #реалізаціядержавноїполітики #державнаполітикаусферібанкрутства #арбітражнийкеруючий #bankruptcyprocedure #debtor #creditor #implementationofstatepolicy #statepolicyinthefieldofbankruptcy #arbitrationmanager
Повний текст роботи:
