ГУСЄВ ОЛЕКСІЙ ЮРІЙОВИЧ
ДИСЕРТАЦІЯ: «ЕЛЕКТРОННІ ДОКАЗИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ»
Висновки (вибране):
У дисертації викладено теоретичні узагальнення результатів наукового дослідження, запропоновано нові підходи до розв’язання наукового завдання, що полягає у з’ясуванні особливостей електронних доказів, виявленні теоретико- прикладних проблем законодавчого регулювання відносин щодо їх одержання та застосування у цивільному процесі, а також вироблено пропозиції щодо їх вирішення.
Результати проведеного дисертаційного дослідження забезпечили можливість зробити такі висновки.
1. Підставою виділення електронних доказів як самостійного засобу доказування є юридично важливі ознаки електричного сигналу як матеріального носія доказових відомостей. У дефініції електронних доказів ця ознака сформульована за допомогою вислову «інформація в електронній (цифровій) формі». Інформація в електронній (цифровій) формі – це будь-які відомості, що поширюються у часі та просторі за допомогою електричного сигналу, фізичні характеристики або дискретні частини якого відображають зміст певного інформаційного повідомлення, та сприймаються з використанням спеціальних технічних засобів. Решта ознак поняття «електронні докази» є похідними.
2. Цифровий вигляд не є обов’язковою ознакою електронних доказів, тому до них може належати інформація в електронній формі, що не має цифрового вигляду, наприклад, дані звуко- чи відеозаписів, які зберігаються на магнітних стрічках.
3. Назва засобу доказування – «електронні докази» – є дискусійною. Терміни «електронний» і «цифровий» розкривають різні онтологічні риси тих самих явищ і понять. Зокрема, «електронний» характеризує фізико-технічну природу та вказує на матеріальний носій доказових відомостей, а прикметник «цифровий» акцентує увагу на кібернетичному аспекті одержання електронних доказів і вказує на семантичну структуру, в якій доказова інформація закодована. Тому отримані за допомогою ЕОМ дані доцільно називати цифровими, а засоби, за допомогою яких здійснюється обробка даних, – електронними. Зважаючи на це, засіб доказування доцільно називати цифровими доказами.
4. Правове регулювання відносин щодо одержання та застосування електронних доказів має ґрунтуватись на засадах технологічної нейтральності. Згідно з цим принципом використання у положеннях про електронні докази екстенсивних визначень, які містить невичерпний перелік видів інформації в електронній (цифровій) формі, їх джерел або форм відображення, є недоцільним. Натомість дефініції мають охоплювати лише загальні, сутнісні ознаки, а відповідні формулювання повинні містити оціночні поняття, що на тривалий час забезпечать їх актуальність.
5. Невпинний розвиток інформаційних технологій унеможливлює складення вичерпного переліку видів електронних доказів. До основних джерел електронних доказів належать:
1) електронні документи;
2) звуко- та відеозаписи;
3) вебсторінки та вебсайти;
4) глобальні та локальні комунікаційні мережі;
5) електронні соціальні мережі;
6)електронні повідомлення;
7)метадані;
8)автоматизовані інформаційні системи.
6. Належність електронних доказів – властивість інформації в електронній (цифровій) формі, що засвідчує наявність або відсутність зв’язку між нею та фактичними обставинами справи. З огляду на те, що особливості електронних доказів не впливають на зв’язок фактичних даних з обставинами справи, оцінювання належності електронних доказів здійснюється на загальних підставах.
7. Достовірність електронних доказів – властивість інформації в електронній (цифровій) формі, що характеризує її відповідність дійсним обставинам справи та можливість переконати суд в існуванні цих фактів або обставин за допомогою таких даних. Головним критерієм достовірності електронних доказів є цілісність інформації в електронній (цифровій) формі, тобто відсутність будь-яких її несанкціонованих змін. Ідентифікація особи автора інформації в електронній (цифровій) формі є факультативним критерієм достовірності, оскільки не завжди можливо встановити таку особу. Зазначені критерії не враховують особливостей окремих видів інформації в електронній (цифровій) формі, тому забезпечення повного, всебічного та об’єктивного оцінювання їх достовірності потребує застосування додаткових критеріїв.
8. Оцінка достовірності електронних доказів має суб’єктивний характер. Це зумовлює застосування особливих засобів і прийомів правового регулювання відносин щодо їх одержання та застосування, зокрема доказових презумпцій, оціночних понять і стандартів доказування. Ураховуючи особливості інформаційних технологій, прогалини в законодавстві та недостатність знань суб’єктів доказування у цій сфері, достовірність електронних доказів необхідно оцінювати на підставі правових презумпцій, а у разі їх відсутності застосовувати поширені в зарубіжних країнах юридичні конструкції стандартів доказування, зокрема стандарту доказування «баланс імовірностей».
9.До основних ознак поняття «оригінал електронного доказу» належать:
1) співвідносність із поняттям «копія» (дублікат);
2) первинність виникнення;
3) наявність матеріального носія;
4) наявність спеціальних реквізитів;
5) особливе ставлення до нього учасників правовідносин як до підстави виникнення прав і обов’язків.
Підхід, згідно з яким одночасно можуть існувати декілька оригіналів електронного доказу, є цілком прийнятним, але за певних обставин може виникнути необхідність встановлення первинного оригіналу електронного доказу.
10. Можливість встановлення оригіналу електронного доказу залежить, зокрема, від підходу до визначення природи електронних доказів. Уявлення про оригінал як первинний матеріальний об’єкт, що містить певні відомості та може бути відтворений шляхом копіювання, не повною мірою узгоджується з тлумаченням інформації як нематеріального блага. Тому оригіналом електронного доказу може бути лише форма, в якій зафіксовано певну інформацію, а не його зміст. Кваліфікований електронний підпис не є універсальним критерієм визначення оригіналу електронного доказу з огляду на обмежену сферу його застосування. Крім того, ускладненою є перевірка намірів особи, яка скористалася засобами кваліфікованого електронного підпису. Метадані також не завжди можуть бути підставою визначення оригіналу електронного доказу, зважаючи на особливості їх відтворення під час копіювання. Разом із тим визначити первинний оригінал електронного доказу на підставі його реквізитів можна у разі проведення складного порівняльного дослідження.
11. Допустимість електронних доказів – властивість інформації в електронній (цифровій) формі, що вказує на дотримання порядку її одержання та дослідження. Допустимість електронних доказів загалом пов’язана з їх достовірністю. До критеріїв допустимості електронних доказів належить:
1)законність джерела інформації в електронній (цифровій) формі;
2) дотримання спеціального порядку її процесуального оформлення;
3) належна процедура її подання до суду та дослідження.
Забезпечення законності джерела фактичних даних полягає у дотриманні визначеного законом порядку доступу до відповідної інформації в електронній (цифровій) формі. Уся сукупність інформації, що зберігається на одному електронному носію, не може становити один електронний доказ, тому суб’єктам доказування потрібно точно ідентифікувати інформаційні об’єкти, що мають значення для розгляду справи. Процесуальне оформлення інформації в електронній (цифровій) формі має на меті фіксацію факту її існування в певний момент часу та запобігання випадкам видалення чи знищення таких відомостей. Право подавати електронні докази разом із технічним носієм, електронним або паперовим, а також надсилати їх до суду каналами електрозв’язку охоплює всі сучасні способи подання електронних доказів, що цілком відповідає перехідному етапу розвитку цивільного судочинства в Україні.
12.Подання електронних доказів впливає на формування предмета
доказування. Водночас недоліки правового регулювання відносин щодо одержання та використання інформації в електронній (цифровій) формі ускладнюють встановлення фактів матеріально-правового характеру. Факти процесуально- правового характеру, які стосуються електронних доказів, також можуть мати значення для розгляду справи. Предмет доказування обов’язково має охоплювати доказові факти, що обґрунтовують належність, достовірність і допустимість електронних доказів.
13. Учасники справи можуть вплинути на кількість фактів і обставин, що потребують доказування, шляхом визнання тих, які обґрунтовують належність і достовірність інформації в електронній (цифровій) формі. Проте суд має оцінювати таке визнання у кожному випадку окремо, зважаючи на фактичні обставини справи, додаткові докази та вимоги законодавства. Неприпустимим є визнання фактів і обставин, що обґрунтовують допустимість електронних доказів.
14.Низький рівень знань у галузі інформаційних технологій є однією з основних перешкод на шляху до ефективного використання електронних доказів. Тому розв’язання проблеми дослідження електронних доказів, що доволі часто потребує використання спеціальних знань, вбачається у підвищенні рівня інформатизації суспільства і суб’єктів цивільного процесу зокрема. Перспективними формами використання спеціальних знань для дослідження електронних доказів є ті, що не потребують залучення до участі у справі осіб, які володіють такими знаннями, та реалізуються в позасудовому порядку. Зокрема, доцільно передбачити право спеціаліста досліджувати інформацію в електронній (цифровій) формі упозасудовому порядку та засвідчувати у відповідному висновку факти чи обставини, що мають або можуть мати значення для розгляду справи.
15. Організаційно-правові помилки одержання та застосування електронних доказів – це відхилення або порушення правил використання ЕОМ під час обробки інформації в електронній (цифровій) формі, що унеможливлюють встановлення дійсних обставин справи на підставі таких відомостей. Головною причиною організаційно-правових помилок є людський фактор.
Зважаючи на особливості психічного сприйняття, певний ризик під час розгляду справи судом становить застосування електронних доказів у формі даних демонстраційного характеру, тобто інформації в електронній (цифровій) формі, що наочно зображує факти та обставини, які мають значення для розгляду справи, зокрема зображення, фотознімки, малюнки, схеми, графіки, звукозаписи, відеозаписи, комп’ютерна анімація та симуляція. Змінюючи параметри відображення даних під час їх обробки, заінтересована особа може спекулювати відчуттями та емоціями суб’єктів доказування з метою введення їх в оману щодо дійсних обставин справи.
16. Підвищення ефективності електронних доказів потребує забезпечення юридичної визначеності правового регулювання відносин щодо їх одержання та використання, втілення принципу технологічної нейтральності та уніфікації положень вітчизняного законодавства, зокрема щодо термінології, з відповідними міжнародними актами, що діють на наднаціональному рівні. Виконання цих завдань вимагає внесення змін до ЦПК України щодо удосконалення правового регулювання порядку застосування електронних доказів, зокрема запровадження дефініцій окремих термінів, оціночних понять і доказових презумпцій, визначення орієнтовного переліку фактів і обставин, що потребують доказування, у разі подання електронних доказів до суду.
#дисертаціїюридичні #профекто #profecto #адвокат #адвокаткиїв #цивільнийпроцес #докази #засобидоказування #електроннідокази #належністьдоказів #достовірністьдоказів #допустимістьдоказів #процесуальнаформадоказів #структура #класифікація #інформаціявелектронній(цифровій)формі #одержаннядоказів #дослідженнядоказів #критеріїоцінки #civilproceedings #evidence #meansofproof #electronicevidence #relevanceofevidence #reliabilityofevidence #admissibilityofevidence #proceduralformofevidence #effectiveremedy #structure #classification #informationinelectronic(digital)form #obtainingevidence #examinationofevidence #evaluationcriteria
Повний текст роботи:
http://scc.univ.kiev.ua/upload/iblock/b41/dis_%D0%93%D1%83%D1%81%D1%94%D0%B2%20%D0%9E.%D0%AE..pdf
