ГОБЕЧІЯ ІРАКЛІЙ ТАМАЗОВИЧ
ДИСЕРТАЦІЯ: «ЦИВІЛЬНА ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ У СФЕРІ НАДАННЯ ПРАВНИЧИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ»
Висновки (вибране):
У дисертаційній роботі виконано теоретичне та нове вирішення наукового завдання, що полягає в комплексному теоретичному дослідженні цивільної правосуб’єктності юридичних осіб у сфері надання правничих послуг. Основні висновки дисертації зводяться до наступного:
1. Незважаючи на те, що юридичні особи будь-яких видів та організаційно-правових форм вправі здійснювати діяльність у галузі надання правничих послуг, саме адвокатські бюро й об’єднання займають серед них особливе місце. Періодизація історії урегулювання правового становища адвокатських бюро й об’єднань включає такі етапи: 1991-1993 роки (з часу відновлення незалежності України до моменту вступу в силу Законом «Про адвокатуру»); 1993-2012 роки (від унормування статусу адвокатських колегій, контор та фірм, а також інших об’єднань згідно із Законом України «Про адвокатуру» до моменту прийняття Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»); 2012 рік – донині (набрання чинності та дія Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
2. Враховуючи системний аналіз положень чинних в Україні законодавчих актів доходимо обґрунтованого висновку, що адвокатська діяльність включає надання усіх різновидів юридичної (правничої) допомоги. При цьому правом на здійснення адвокатської діяльності наділені особи, які, у визначеному законом порядку, отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а серед юридичних осіб – адвокатські бюро й об’єднання.
3. На нормативному рівні терміни «правнича допомога», «юридична допомога» і «правова допомога» вживаються як тотожні. Крім того, рівнозначними за сутністю слід розглядати поняття «юридичні послуги», «правничі послуги» та «правові послуги», які охоплюють послуги, що пов’язані з наданням юридичної (правової, правничої) допомоги на підставі законодавчих приписів, правочину, установчого документа або іншого юридичного акта. Натомість через здійснення адвокатами професійної діяльності опосередковується надання саме правничої допомоги.
4. Проведений аналіз змісту нормативних приписів дозволяє констатувати, що будь-які юридичні особи, незважаючи на їх види та організаційно-правові форми, вправі надавати різноманітні юридичні послуги. Втім, доцільно акцентувати на тому, що надання послуг щодо захисту і представництва інтересів клієнтів у суді має бути віднесено до виключної компетенції адвокатських бюро, адвокатських об’єднань та центрів із надання безоплатної вторинної допомоги (за винятком випадків чітко регламентованих на рівні закону). При цьому помилковим та таким, що не сприяє професіоналізації інституту надання якісних кваліфікованих юридичних послуг, є допуск до надання правничої допомоги юридичних осіб чи інших суб’єктів, які не відповідають необхідному рівню кваліфікаційних вимог.
5. В основу класифікації юридичних осіб, що провадять діяльність із надання юридичних послуг, можуть бути покладені різноманітні критерії, зокрема: за порядком та підставами створення, за наявністю/відсутністю мети отримання прибутку і подальшого його розподілу між засновниками (учасниками), залежно від форми власності та організаційно-правової форми тощо.
6. Специфікою правового становища адвокатських бюро й об’єднань необхідно вважати, зокрема, те, що учасниками (засновниками) таких суб’єктів можуть бути виключно особи, які отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Це спричиняє настання спеціальних юридичних наслідки, що взаємопов’язано, з-поміж іншого, з таким: учасники адвокатських бюро й об’єднань вправі розпорядитися часткою в статутному капіталі цих юридичних осіб, уклавши відповідний правочин (договір) винятково із тими особами, що в установленому законом порядку отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; право на частку у статутному капіталі адвокатських бюро й об’єднань у порядку універсального, тобто спадкового наступництва, вправі набувати лише особи, які, знову ж таки, з дотриманням процедури, регламентованої на рівні закону, отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
7. Правосуб’єктність юридичної особи має передусім цивільно- правовий характер, адже правовстановлююче значення має факт державної реєстрації юридичної особи, що визначено ЦК України; реалізація правосуб’єктності юридичної особи відбувається відповідно до її установчих документів, що закріплено нормами цивільного права; нормами цивільного законодавства визначено правові наслідки внесення запису до ЄДР про припинення юридичної особи. Тому, для усіх юридичних осіб, незалежно від виду та організаційно-правової форми, цивільна правосуб’єктність має пріоритетне значення.
8. Під юридичними особами, що провадять діяльність у галузі надання правничих послуг, необхідно розуміти організації, що створюються і функціонують у будь-якій організаційно-правовій формі та підлягають легітимації відповідно до порядку, передбаченого Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», з урахуванням вимог спеціального законодавства, що визначає сферу діяльності та правовий статус окремих їх різновидів. Термін «правосуб’єктність юридичних осіб, діяльність яких опосередковує надання юридичних послуг» у широкому значенні охоплює такі категорії як «правоздатність», «дієздатність» та «права й обов’язки із правового статусу». Аналогічний підхід підлягає застосуванню під час регламентації та визначення особливостей провадження діяльності окремих видів юридичних осіб у розглядуваній сфері відносин.
9. Розкриваючи індивідуалізуючі характеристики правовосуб’єктності юридичних осіб, діяльність яких опосередковує надання юридичних (правових) послуг, вважаємо за доцільне акцентувати увагу на тому, що до кола таких суб’єктів можуть бути віднесені юридичні особи публічного права (приміром, спеціалізовані установи, які надають безоплатну первинну правову допомогу, та центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги) та приватного права (до прикладу, товариства з додатковою відповідальністю), які, своєю чергою, володіють загальною (до прикладу, приватні підприємства) чи спеціальною (приміром, адвокатські бюро) правоздатністю. Крім того, особливості правового статусу таких організацій можуть: бути унормовані на рівні окремого закону (до прикладу, товариства з обмеженою відповідальністю) або не мати спеціальної регламентації (приміром, спеціалізовані установи з надання безоплатної первинної правової допомоги); передбачати додаткові вимоги до складу засновників/учасників (наприклад, повні товариства) або не містити їх (приміром, акціонерні товариства) і т. под. Відтак, доводиться констатувати, що сучасний правопорядок поряд із загальною цивільною правосуб’єктністю може закріплювати в окремих випадках і спеціальну правосуб’єктність суб’єктів, що вправі здійснювати діяльність із надання правничих послуг.
10. З метою удосконалення нормативних положень вважаємо за доцільне доповнити ст. 14 і ст. 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» положеннями, що адвокатські бюро й об’єднання не можуть займатися жодним іншим видом діяльності, крім професійної, за допомогою якої опосередковується надання правової (правничої) допомоги. Також варто внести зміни до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», виклавши її у такій редакції: «5. Органи місцевого самоврядування вправі укладати з адвокатами, які провадять професійну діяльність індивідуально, адвокатськими бюро й об’єднаннями, а також іншими суб’єктами, які отримали дозвіл відповідної ради адвокатів відповідного регіону, договори про надання первинної правової допомоги на території певної адміністративно-територіальної одиниці на тимчасових чи постійних засадах».
11. У роботі додатково аргументовано обґрунтованість концепції договірного врегулювання специфіки провадження адвокатської діяльності в межах адвокатського об’єднання на підставі договору про створення адвокатського об’єднання. Своєю чергою в адвокатських бюро питання правового режиму переданого йому майна, особливостей управління, використання ділової репутації, визначення підприємницького чи непідприємницького статусу підлягають вирішенню на основі рішення адвоката засновника з фіксацією у статуті. Натомість статус інших юридичних осіб у сфері надання правничих послуг (підприємницький чи непідприємницький) обумовлений законодавчим регулюванням відповідної організаційно-правової форми.
12. Провадження адвокатської діяльності грунтується на принципах верховенства права, незалежності, конфіденційності, законності та уникнення конфлікту інтересів. Такі ж вимоги мають бути закріплені і щодо надання усіх видів юридичних послуг на оплатних чи безоплатних засадах будь-якими видами юридичних осіб.
13. Самостійність організаційно-правових форм «адвокатського об’єднання» та «адвокатського бюро» підтверджується низкою положень законодавства України та випливає із правозастосовної практики. Зокрема, згідно з положеннями ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» встановлено вимоги до найменування юридичних осіб, що має складатися із вказівки на організаційно-правову форму та назви. У зв’язку з цим, аналіз ЄДР показав, що найменування досліджуваних юридичних осіб містять слова «адвокатське об’єднання» чи «адвокатське бюро» та їх назви і т. д.
14. Адвокатське об’єднання є самостійною організаційно-правовою формою юридичних осіб, що створене особами, які отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, шляхом об’єднанням їхнього майна та/або діяльності, у сфері надання заінтересованим особами правничих послуг на засадах, визначених Конституцією України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», іншими нормативно- правовими актами України з метою, визначеною за домовленістю між такими особами та закріпленою в установчих документах адвокатського об’єднання. Натомість, адвокатське бюро є самостійною організаційно- правовою формою юридичних осіб, що створене єдиним засновником – адвокатом задля провадження діяльності у сфері надання заінтересованим особами правничих послуг на засадах, визначених Конституцією України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», іншими нормативно-правовими актами України з метою, визначеною за рішенням такого засновника та закріпленою в установчих документах адвокатського бюро на основі майнової самостійності та юридичної відокремленості адвокатського бюро.
15. Зважаючи на вимоги щодо кількісного та якісного складу юридичних осіб у сфері надання правничих послуг, можливість бути віднесеними до юридичних осіб публічного чи приватного права, їх організаційно-правові форми та практику створення, юридичні особи у сфері надання правничих послуг умовно можна поділити на п’ять груп: адвокатські об’єднання; адвокатські бюро; центри з надання безоплатної правової допомоги та спеціалізовані установи; органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що можуть надавати первинну правову допомогу; інші суб’єкти з-поміж юридичних осіб приватного права (наприклад, господарські товариства чи приватні підприємства).
16. У контексті юридичних осіб у сфері надання правничих послуг розпорядчий спосіб створення характерний для центрів з надання безоплатної правової допомоги та спеціалізованих установ, а нормативно-явочний для адвокатських об’єднань, адвокатських бюро, господарських товариств, приватних підприємств і т. п. Засновниками юридичних осіб приватного права, діяльність яких опосередковує надання правничих послуг можуть виступати як фізичні особи, так і юридичні особи. Позаяк, створювати адвокатські бюро й об’єднання можуть винятково адвокати, включені до Єдиного реєстру адвокатів.
17. У роботі зроблено висновок, відповідно до якого, якщо подано документи для реєстрації адвокатського об’єднання чи адвокатського бюро засновниками яких є особи, які не відповідають вимогам ч. 2 ст. 6, ст. 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», або у випадку зупинення, припинення чи позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю таких засновників (наприклад, у разі порушення присяги адвоката України, наявність непогашеної судимості тощо), державний реєстратор повинен відмовити у реєстрації їх як юридичних осіб. Однак досить часто перевірка документів відбувається формально, а наведені вище положення не завжди трактуються правозастосовними суб’єктами однаково. Тому, вважаємо, що ст. 14, 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» необхідно доповнити приписами, відповідно до яких засновниками адвокатських бюро й об’єднань можуть бути винятково адвокати, які відповідають вимогам, встановленим цим Законом та щодо яких не прийнято рішення про зупинення, припинення чи позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю.
18. У Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» необхідно закріпити пряму заборону одночасної участі адвоката у декількох бюро чи об’єднаннях. Адже може виникнути ситуація, що два адвокатських об’єднання незалежно один від одного укладуть договори про надання правової допомоги з клієнтами, які є протилежними сторонами спору, та доручать виконувати ці договори адвокату, який є одночасно їх учасником. Адвокат формально зобов’язаний виконувати рішення керівних органів об’єднання, тому постане перед вимогою надавати правову допомогу одночасно клієнтам, що є протилежними сторонами спору. Це порушуватиме принцип уникнення конфлікту інтересів, що закріплений у ч. 1 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
19. Єдиною підставою реалізації своєї правосуб’єктності такими організаційно-правовими формами юридичних осіб, як адвокатськими об’єднаннями та адвокатськими бюро при наданні професійної правничої допомоги є договір про надання правової (правничої) допомоги, на підставі якого виникають правовідносини між адвокатським об’єднанням чи адвокатським бюро та клієнтом, тобто відповідні юридичні особи набувають конкретних прав та обов’язків щодо надання правової допомоги.
20. Існує необхідність детального законодавчого регулювання процедури реорганізації адвокатських об’єднань та бюро, адже, не може за наслідками поділу адвокатського об’єднання бути утворено, приміром, два чи декілька товариств з обмеженою відповідальністю тощо. У законодавстві України доцільно передбачити, що: 1) в установчих документах адвокатських бюро та об’єднань можуть визначатися додаткові вимоги стосовно підстав та процедури їх реорганізації чи ліквідації, які не зумовлюватимуть колізії та суперечності із нормативними приписами; 2) адвокатські об’єднання (бюро), які створюються без мети отримання прибутку, тобто непідприємницькі організаційні форми провадження адвокатської діяльності, не можуть реорганізовуватися у підприємницькі; 3) адвокатські бюро (об’єднання) можуть бути реорганізовані винятково в аналогічні організаційно-правові форми, тобто в адвокатські бюро (об’єднання).
21. У разі смерті чи оголошення померлим адвоката-учасника адвокатського бюро, позбавлення його права на заняття адвокатською діяльністю, таке адвокатське бюро підлягає ліквідації. Причому рішення про ліквідацію вправі прийняти виконавчий орган бюро, а якщо виконання обов’язків керуючого бюро установчим документом покладено на самого учасника бюро, – необхідно уповноважити правом прийняття такого рішення раду адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката- учасника.
22. У разі позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю, смерті, визнання недієздатним його учасників, в результаті чого у складі об’єднання залишається один учасник – старший партнер або партнер – таке адвокатське об’єднання підлягає або реорганізації в адвокатське бюро чи ліквідації, проте не раніше, ніж зі спливом шестимісячного строку з моменту настання відповідного юридичного факту.
23. Ліквідація юридичних осіб у сфері надання правничих послуг може негативно відобразитися на клієнтах, які на виконання своїх зобов’язань за договором про надання правничих послуг сплатили гонорар адвокатському бюро чи адвокатському об’єднанню (частково або у повному обсязі), проте через розпочату ліквідаційну процедуру послуги так і не були їм надані. З огляду на це та з метою забезпечення ефективної охорони прав та законних інтересів клієнтів, пропонуємо змінити законодавчо встановлену черговість, віднісши до першої черги вимогу щодо проведення розрахунків (повернення сплаченого гонорару) з клієнтами за договорами про надання правничої допомоги. Відповідне положення доцільно закріпити у Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», доповнивши ст.30 частиною 4 відповідного змісту.
#дисертаціїюридичні #профекто #profecto #адвокат #адвокаткиїв #юридичнаособа #правосуб’єктність #правничіпослуги #правничадопомога #організаційно-правоваформа #адвокатськеоб’єднання #адвокатськебюро #реорганізація #ліквідація #legalentity #legalpersonality #legalservices #legalassistance #organizationalandlegalform #advocatoryassociation #advocatorybureau #reorganization #liquidation
Повний текст роботи:
https://www1.lvduvs.edu.ua/documents_pdf/nauka/dorobok_zdobuvachiv/hobechiia_d.pdf
