Назар Марків
керуючий партнер, адвокат
Юридична компанія «PROFECTO»
E-mail: markiv@ukr.net
Мета статті: провести дослідження судової практики притягнення до відповідальності за порушення грошового зобов’язання на прикладі справи 911/3847/17.
Ключові слова: Грошове зобов’язання, відповідальність за порушення грошового зобов’язання, ст.625 ЦК України, відповідальність за договором.
Застереження щодо інформації, яка використана для аналізу.
Вся інформація по справі отримана з Єдиного державного реєстру судових рішень – http://reyestr.court.gov.ua.
Правове регулювання відповідальності за порушення грошових зобов’язань
Застосовуючи принцип свободи договору сторони мають право укладати договори на будь-яких умовах, в тому числі в частині відповідальності сторін, але з обов’язковим врахуванням обмежень визначених Цивільним кодексом. Господарським кодексом та законами України.
Зокрема ст. 6 та ст. 627 Цивільного кодексу України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» №2921-III від 10.01.2002 р. (надалі – Закон №2921-ІІІ), розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
На практиці виникають складнощі при практичній реалізації сторонами свого права на свободу договору при визначенні відповідальності за порушення грошового зобов’язання. Враховуючи, що у сторін договірних відносин є необхідність визначати різні види та форми відповідальностей, є необхідним дослідження меж свободи договору. Для цього є актуальним дослідження судової практики та позицій суду. Саме аналіз судових позиції та досконале вивчення нормативних актів є запорукою ефективного захисту інтересів сторін договору.
Аналіз допущенного порушення, при формулюванні відповідальності у договорі
26.02.2015 між ФОП (Виконавець) та ТОВ (Замовник) було укладено Договір про надання послуг №26/02-15, відповідно до якого виконавець зобов’язався надати послуги по виконанню сільськогосподарських робіт по підготовці площ до посіву та посіву культур на сільгоспугіддя замовника, в подальшому “послуги”, а замовник прийняти виконані роботи і оплатити вартість послуг виконавця згідно умов договору.
У пункті 3.2.1 Договору сторони визначили наступну відповідальність Замовника, а саме:
3.2. Відповідальність Замовника:
3.2.1. у випадку несвоєчасної оплати Замовником робіт Виконавця, Замовник виплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який нараховується пеня, та тридцять відсотків річних за кожен день прострочення.
Тобто Сторони визначили 2 формули розрахунку пені за порушення грошового зобов’язання Замовником.
Саме таке формулювання пункту договору призвело до виникнення суперечки щодо між Замовником та Виконавцем з питання визначення розміру відповідальності.
Так, Виконавець стверджував, що 30% річних визначені на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка надає стороні зобов’язання право визначати інший розмір відповідальності.
Замовник в свою чергу стверджував, що розмір відповідальності обмежується ст.3 Закону №2921-ІІІ, відповідно до якого розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Рішенням господарського суду Київської області від 18.04.2018 року, по справі 911/3847/17 суд пристав на позицію Виконавця, та на обґрунтування свого рішення зазначив, що чинне законодавство не виключає можливості нарахування на підставі статті 625 Цивільного кодексу України відсотків річних у визначеному договором розмірі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2018 року по справі 911/3847/17 аналізуючи пункт 3.1.2. Договору не погодився з висновком першого суду та зазначив наступне:
Здійснюючи правову оцінку пункту 3.2.1. Договору та діючого законодавства є підстави зробити висновок, що сторони визначили пеню за порушення строків оплати у вигляді пені, яка розраховується за двома формулами:
- подвійна облікова ставка Національного банку України;
- 30% річних за кожний день.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» №2921-ІІІ від 10.01.2002, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Отже, аналіз пункту 3.2.1 Договору та ст. 3 Закону, норми якого є імперативними, дає підстави для висновку, що загальний розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Тобто сторони, визначаючи 2 формули розрахунку пені у Договорі порушили вимогу ст.3 Закону №2921-ІІІ.
Тому вимога про нарахування та сплату неустойки за п.3.2.1 Договору, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч. 3 ст.509 та ч. 1 ст.627 Цивільного кодексу України.
Висновки:
- При визначенні відповідальності за порушення грошового зобов’язання сторонам необхідно дотримуватись вимог ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» №2921-III від 10.01.2002 р., яка визначає максимальну межу.
- Формулювання пункту договору повинно бути простим та зрозумілим. Бажано уникати важких конструкцій, які надають можливість тлумачити умову договору по різному.
- Аналізуючи обґрунтування апеляційного суду, є підстави для прогнозу, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду залишить постанову апеляційного суду без змін.
м. Київ, 20.08.2018
