Лариса Мішакіна
адвокат, юрист ЮК «Profecto»
На сьогоднішній день набирає обертів практика звернення органами прокуратури України в інтересах держави з позовами до різних суб’єктів господарювання про визнання недійсними договорів з підстав недодержання під час їх укладення певної процедури, або з підстави укладення удаваних правочинів.
Згадана, так звана процедура, закріплена у Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №296 від 11.04.2012 року) – надалі Порядок або Постанова КМУ №296.
Перше, на що необхідно звернути увагу, аналізуючи Постанову КМУ №296, – це те, що її було прийнято у 2012 році відповідно до підпункту “л” пункту 18 частини 2 статті 5 Закону України “Про управління об’єктами державної власності”. З того часу вона є незмінною, що свідчить про те, що ще п’ять років тому держава в особі Кабінету Міністрів України, приймаючи даний нормативно-правовий акт, установила чіткий Порядок укладення певних договорів, який залишається обов’язковим у дотриманні по сьогодні. Намагання Сторонами «обійти» дану процедуру веде до визнання недійсними договорів.
По-друге, Порядок затверджений відповідно до приписів статті 5 Закону України “Про управління об’єктами державної власності” від 21.09.2006 №185-V. Цим законом визначено правові основи управління об’єктами державної власності, до яких статтею 3 цього закону віднесено зокрема:
– майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління;
– майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі – державні підприємства), установам та організаціям;
– майно, яке передане державним господарським об’єднанням;
– корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі – корпоративні права держави);
– державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію;
– державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій;
– державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;
– безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.
Розглядаючи більш детально дану Постанову КМУ №296, необхідно відмітити, що сферою її дії є укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків (далі – суб’єкт господарювання), договорів:
- про спільну діяльність;
- договорів комісії;
- договорів доручення та управління майном (далі – договори).
Відповідно до приписів пунктів 2, 3 зазначеного Порядку, суб’єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить (далі – орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з відповідним пакетом документів, а орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб’єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін’юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України, до якого додаються:
– звернення суб’єкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору разом з документами, що передбачені підпунктами 2 – 6 пункту 2 цього Порядку, а також погоджений органом управління проект договору;
– висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна суб’єкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором;
– висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій суб’єкта господарювання, який планує укласти договір.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому – шостому пункту 3 цього Порядку. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб’єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.
Отже, встановлення зазначеними законодавчими приписами особливого порядку укладення певних видів господарських договорів з державними установами, свідчить про відповідний обов’язок сторін бути обізнаним з його положеннями та неухильно його дотримуватися.
Проводячи аналіз судової практики, яка на сьогоднішній день сформована судами України та продовжує далі формуватися, хотілося б звернути увагу на висновки та обґрунтування, до яких суди приходять під час розгляду справ, де відповідачі всіляко намагаються довести, що оскаржувані договори не підпадають під дію Постанови КМУ №296.
Підставами звернення органами прокуратури до суду з позовами стає, зокрема, вивчення стану законності щодо використання земель державної власності, у результаті якого і виявляються порушення Порядку.
Тож, справа № 910/4501/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/67660331) – розглянута господарським судом міста Києва 04 липня 2017 року. Рішенням суду задоволено позовні вимоги заступника генерального прокурора України – головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та визнано недійсним договір про будівництво житлового комплексу.
Під час розгляду справи судом встановлено, що між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір про будівництво житлового комплексу (далі – Договір/оспорюваний правочин), відповідно до предмету якого відповідач-1 та відповідач-2 зобов’язуються побудувати об’єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за відповідною адресою (далі – об’єкт) (п. 2.1 Договору).
За умовами договору, зокрема, передбачено, що для реалізації цього Договору відповідач-1 передає, а відповідач-2 приймає частину функцій замовника. Обсяг прав та обов’язків, що передаються відповідачу-2 для виконання функцій замовника будівництва об’єкту, визначено цим Договором. Крім того, відповідач-2 приймає на себе виконання частини функцій замовника будівництва об’єкта.
Судом взято до уваги положення Глави 77 Цивільного кодексу України про спільну діяльність та звернуто увагу на те, що «як вбачається із тексту Договору та наявних матеріалів справи, відповідач-1 у даній спільній діяльності вніс свою частку – земельну ділянку, що належить йому на праві постійного користування». У свою чергу відповідач-1 є державною госпрозрахунковою установою позивача і його засновником також є позивач, а отже майно відповідача-1 є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.
І нарешті з урахуванням усіх обставин справи судом зроблено висновок, що оспорюваний договір є саме договором про спільну діяльність, а отже мав бути погоджений позивачем у відповідності з п.2 Порядку, затвердженого Постановою КМУ №296.
У рішенні суду зроблено висновок, що «Доводи відповідача-1 про те, що оспорюваний договір є договором будівельного підряду, а також про те, що відповідачем-1 відповідачу-2 була передана не земельна ділянка, а лише будівельний майданчик судом відхилені, оскільки як встановлено судом оспорюваний договір є договором про спільну діяльність, а будівельний майданчик, враховуючи умови оспорюваного договору) – це і є саме земельна ділянка, на якій і здійснюється будівництво.»
13 липня 2017 року господарським судом міста Києва задоволено ще один позов заступника генерального прокурора України – головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання недійсним визнання недійсним договору про будівництво житлового комплексу (http://reyestr.court.gov.ua/Review/68067916, справа № 910/3435/17). Рішення суду на сьогоднішній день в апеляційному порядку не переглядалося.
З обставинами справи між відповідачем – 1 та відповідачем – 2 був укладений договір про будівництво житлового комплексу, відповідно до умов якого відповідач – 1 та відповідач – 2 зобов’язались збудувати об’єкт, згідно з проектно-кошторисною документацією за відповідною адресою.
Судом під час розгляду справи було встановлено, що відповідач – 1 у даній спільній діяльності вносить свою частку у вигляді земельної ділянки, яка розташована на території військового містечка, а відповідач – 2 грошові кошти для фінансування будівництва житлового комплексу. Тому судом також було застосовано положення Глави 77 Цивільного кодексу України про спільну діяльність.
Судом також встановлено, що відповідач – 1 є державною госпрозрахунковою установою Міністерства оборони України та його засновником є Міністерство оборони України. У зв’язку з цим суд дійшов висновку, що вимоги п. 2 Постанови КМУ № 296 Відповідачем -1 дотримано не було.
При цьому вказано, що у зв’язку з тим, що відповідачем – 1 не отримано погодження органу управління (Міноборони) на укладання такого договору, Міноборони не підготовлено звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мінюстом, а Кабінетом Міністрів України як уповноваженим на це органом, не прийнято рішення про погодження укладення такого договору про спільну діяльність з забудови земельних ділянок військового містечка №147 внаслідок чого порушені вимоги Постанови КМУ №296.
У свою чергу суди у рішеннях, згаданих вище, приймають до уваги правову позицію, що викладена у постанові Вищого господарського суду України від 10.06.2014 року по справі № 910/24738/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/39169415) за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України “Укрвійськбуд”.
По справі було встановлено, що між сторонами у справі укладено договір пайової участі в будівництві багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями на земельній ділянці, яка розташована за відповідною адресою.
Договором передбачені такі обов’язки позивача: надавати допомогу відповідачу в оформленні матеріалів (документів) та отриманні всіх необхідних дозволів на забудову; забезпечити відповідачу можливість вільного, безперервного і безперешкодного доступу на будівельний майданчик для виконання робіт в умовах діючого виробництва; разом з відповідачем брати участь у здачі об’єкта в експлуатацію та інші (п. п. 2.1.5 – 2.1.8 ст. 2 договору).
За змістом умов договору, за виконання частини функцій замовника, позивач отримує у власність частину об’єкту у вигляді окремих квартир, яка складається з 8 % загальної площі квартир цього об’єкту та 8 % загальної площі нежилих приміщень об’єкту після введення його в експлуатацію згідно актів розподілу площ цього об’єкту (п. 1 додатку № 1 до договору).
Із обставин справи вбачалося, що відповідно до статуту позивач заснований на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю, засновником підприємства є Міністерство оборони України (орган управління майном або засновник). Майно позивача є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що зважаючи на те, що позивач вносив згідно договору пайової участі в будівництві від 25.09.2013 р. свою частку у вигляді земельної ділянки, якою користується на праві постійного користування, позивач повинен був узгодити укладення такого договору із своїм засновником, Міністерством оборони України, чого зроблено не було.
Як свідчить аналіз вказаної судової практики, недотримання приписів Постанови КМУ стає однією з причин визнання правочинів недійсними. Спроби сторін обійти вимоги Постанови КМУ №296 під час укладення договорів призводять до визнання останніх недійсними у судовому порядку.
У підсумок даної статті необхідно звернути увагу на те, що для того щоб у подальшому уникнути судових спорів з державними органами, сторони повинні неухильно дотримуватися вимог Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 року.
На сьогодні судова практика з цього питання є досить розширеною. Тому, якщо все ж таки Ви зіштовхнулися з проблемою, піднятою в цій статті, команда юристів та адвокатів Юридичної компанії «Profecto» в змозі надати Вам кваліфіковану допомогу. Наші контакти Ви можете знайти за посиланням – http://profecto.com.ua/uk/contacts-uk/.
м. Київ, 31.08.2017