УРАЗОВА ГАННА ОЛЕКСАНДРІВНА
ДИСЕРТАЦІЯ: «КАТЕГОРІЯ ВІДМОВИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ»
Висновки:
1. Відмова є загальноюридичною категорією, а отже, належить і до категорій науки цивільного права. По-перше, вона притаманна практично всім інститутам сучасного цивільного права та законодавства, по-друге, відмова є максимально узагальнюючим поняттям (тобто глибоке за змістом та широке за обсягом), оскільки у ЦК України міститься: «відмова від права», «відмова від здійснення права», «відмова від правочину», «відмова від договору», «відмова від зобов’язання», «відмова від прийняття спадщини», а також відмова від різних дій та деякі інші випадки відмови.
2. Поняття «відмова», «зречення» «скасування» синонімічні та мають однакову сутність. Проте поняття «відчуження» має дещо інше значення. Головною ознакою, що відмежовує відмову від відчуження, є необхідність прийняття відповідного предмета іншою особою.
3. За загальним правилом, під час вчинення відмови підстави для цього не мають правового значення. Водночас для правомірності відмови від виконання договору необхідна наявність спеціального юридичного факту, у деяких випадках і фактичного складу.
4. Реалізація права на відмову від права в окремих випадках регулюється імперативними нормами, законодавець встановлює або нікчемність відмови, або, навпаки, – припис її здійснити.
5. Слід розмежовувати відмову від права та відмову від здійснення права.
6. За своєю правовою природою відмова є одностороннім правочином. У зобов’язальному праві він абстрактний або каузальний односторонньо- зобов’язуючий, допоміжний, пов’язаний із секундарними правомочностями носія суб’єктивного права, оскільки дії його завжди спрямовані на зміну або припинення існуючих правовідносин. У деяких випадках відмова від зобов’язання виступає як міра захисту суб’єктивних цивільних прав. У речовому праві – це абстрактний односторонній правочин, спрямований як на припинення, так і на невиникнення права.
7. У разі односторонньої відмови від зобов’язання вимагається не згода, а повідомлення контрагента. Найбільш прийнятним для українського законодавства є принцип «доставки», згідно з яким сповіщення і заяви про відмову набувають юридичного значення з моменту їх одержання адресатом
або доведення до його відома, якщо інший строк не буде передбачений у самому повідомленні, а всі поштові ризики покладаються на відправника.
8. Одностороння відмова від односторонніх правочинів (наприклад, від публічної обіцянки винагороди, проведення конкурсу, присудження окремих призових місць) без вчинення іншою особою другого одностороннього правочину, що доповнює перший (наприклад, відгуку на публічну обіцянку, надання робіт на конкурс), не може допускатися, оскільки це призведе до порушення цілісності юридичного складу. Однак з моменту узгодження волі осіб за такими односторонніми правочинами вони мають право на односторонню відмову від виконання зобов’язання.
9. Відмова від правочину є родовим поняттям відносно відмови від договору як видового поняття. Поняття «відмова від договору» та «відмова від договірного зобов’язання» тотожні, поняття «відмова від зобов’язання» ширше за «поняття відмова від договору», оскільки першим охоплюються й
недоговірні зобов’язання. Під односторонньою відмовою від прийняття виконання, яке належить тільки кредитору, розуміють відмову від вчинення двостороннього чи одностороннього розпорядчого правочину.
10. Особа може скасувати свою заяву про відмову від права власності на майно, право на яке підлягає державній реєстрації, до здійснення її державної реєстрації.
11. Від derlictio необхідно відрізняти втрату речей всупереч волі власника. У цьому разі втрачається тільки фактичне володіння річчю, але не право власності на неї.
12. Необхідно розмежовувати механізм набуття права власності на річ, від якої власник відмовився, від механізмів набуття права власності на безхазяйну річ, знахідку та за набувальною давністю.
13. Правонаступник (спадкоємець) не може безпосередньо відмовитися від корпоративних прав, оскільки останні не спадкуються і не відчужуються
(цьому заважає їх подвійна правова природа). Він має право на відмову від прийняття спадщини взагалі, як наслідок – і від виникнення у нього корпоративних прав.
14. Особа, якій належить переважне право, може відмовитися від його здійснення, але це право в особи не припиняється остаточно, а втрачається тільки щодо конкретного випадку.
15. Пропонується викласти ч. 2 ст. 214 ЦК України в такій редакції: «Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право у випадках, передбачених договором або законом, відмовитися від нього до моменту виконання його умов у повному обсязі».
16. Пропонується доповнити ЦК України нормою (абз. 2 ч. 1 ст. 347) такого змісту: «У разі відмови особи від права власності на майно, яке обтяжене правом іншої особи, необхідна письмова згода останньої на вчинення такої відмови. Наслідком відсутності згоди є нікчемність відмови».
17. Пропонуються такі зміни до ч. 1 ст. 615 ЦК України: після слова «законом» необхідно додати: «повідомивши про це іншу сторону». Викласти у такій редакції абз. 2 ч. 1 ст. 615 ЦК України: «Повідомлення набуває юридичного значення з моменту, коли воно буде доведено до другої сторони або одержано нею, якщо інший строк не передбачений у самому повідомленні».
18. Пропонується доповнити ст. 347 ЦК України частиною 4: «Відмова власника від права власності на майно, яке створює небезпеку завдання шкоди іншим особам або (та) оточуючому середовищу, здійснюється у порядку, встановленому законом».
19. Пропонується доповнити ст. 1243 ЦК України частиною 5 такого змісту: «У випадку відмови від спільного заповіту дружини або чоловіка за їх життя такий заповіт втрачає свою чинність».
Повний текст роботи:
http://nauka.nlu.edu.ua/download/diss/Urazova/d_Urazova.pdf
#дисертаціїюридичні #профекто #profecto #адвокат #адвокаткиїв #цивільнеправо #відмова #відмовавіддоговору #відмовавідзобовязання
