МАРМУРА ОЛЕГ ЗІНОВІЙОВИЧ
ДИСЕРТАЦІЯ: «СИСТЕМА ОЗНАК, ЩО КВАЛІФІКУЮТЬ ЗЛОЧИН ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ»
Висновки (вибране):
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми формування ефективної системи ознак, що кваліфікують злочин, за кримінальним правом України. Для досягнення мети дисертації та вирішення поставлених у ній задач всебічно оцінено ефективність системи таких ознак, виявлено її недоліки та напрацьовано шляхи їх наукового та нормативного вирішення. Детальні, розширені результати дослідження сформульовано у висновках до розділів роботи, а в узагальненому вигляді вони зводяться до такого:
1.Недостатньо дослідженими, на нашу думку, є проблеми відбору обставин, що будуть регламентовані як ознаки, що кваліфікують злочин, а також правила законодавчої техніки нормативного закріплення таких ознак. Майже невивченими є питання класифікації та поділу цих ознак. Узагалі недослідженим є питання практичної реалізації (на рівні пропозицій змін до законодавства) ідеї регламентації ознак, що кваліфікують злочин, у тексті законодавства про кримінальну відповідальність.
2.Аналіз зарубіжного досвіду формування системи ознак, що кваліфікують злочин, у законодавстві дало змогу віднайти низку ідей та рішень, які доцільно використати для удосконалення КК України – регламентація окремих ознак, що кваліфікують злочин, у загальній частині законодавства про кримінальну відповідальність із визначенням кратності зміни санкції; передбачення окремого структурного елементу для визначення понять, в тому числі й окремих ознак, що кваліфікують злочин; виокремлення ознак, що кваліфікують злочин, в окремі пункти та їх нумерація; регламентація кваліфікованого складу умисного вбивства зі зниженим ступенем суспільної небезпеки «під впливом співчуття до потерпілого та за його категоричним та наполегливим проханням».
3. На основі встановлення істотних ознак поняття ознак, що кваліфікують злочин, доведено, що такими є прямо вказані у законодавстві про кримінальну відповідальність ознаки складу злочину, які є узагальненим позначенням обставин учинення злочину, що змінюють ступінь його суспільної небезпеки, порівняно з відображеним в основному складі злочину, впливають на кваліфікацію, змінюють інтенсивність караності через створення нової санкції, є додатковими до ознак основного складу злочину та мають імперативний характер.
Термін «кваліфікуючі ознаки» не відповідає українській граматиці, а тому запропоновано замінити його на «ознаки, що кваліфікують злочин». Термін «обставини, що кваліфікують злочин» слід використовувати лише щодо тих фактичних обставин учиненого злочину, які є узагальнені в ознаці, що його кваліфікує.
Сукупність ознак, що кваліфікують злочин, слід розглядати як систему елементів із властивими внутрішніми та зовнішніми зв’язками. Визнання сукупності таких ознак окремим інститутом кримінального права суперечить сутності інституту як сукупності правових норм. Самі ознаки не є правовими нормами, а відтак може йтися лише про інститут чи підінститут диференціації відповідальності з використанням ознак, що кваліфікують злочин, як сукупність норм, якими встановлюються ці ознаки, визначається зміст та співвідношення з іншими засобами диференціації кримінальної відповідальності, встановлюється зміна караності у зв’язку з наявністю зазначених ознак.
4. Під час аналізу системи ознак, що кваліфікують злочин, передбаченої КК України, виявлено 280 таких ознак, що утворюють 396 кваліфікованих складів злочину, та передбачені у 259 статтях. Водночас встановлено і широкі можливості удосконалення законодавства у цьому аспекті. Основні недоліки, виявлені на цьому етапі дослідження, – очевидне надмірне використання синонімії, стилістична різноманітність під час опису ознак, що кваліфікують злочин, невичерпні переліки таких ознак, неузгодженість диспозицій норм про кваліфіковані склади злочину з диспозиціями норм про основні склади злочину при використання словесних конструкцій, наприклад, «ті самі діяння», значні коливання кратності посилення покарання у зв’язку з однією і тією ж ознакою у різних статтях.
5. Для досягнення наукових та практичних цілей ознаки, що кваліфікують злочин, можна поділити на: ознаки, що характеризують предмет, потерпілого, суспільно небезпечне діяння тощо за групами ознак та елементами складу злочину; прості та складні за будовою; на формально-визначені та оціночні за ступенем визначеності змісту; ознаки із якісним змістом та ознаки із кількісним змістом; позитивні та негативні залежно від того, позначають вони наявність чи відсутність фактів, обставин та явищ; об’єктивні та суб’єктивні залежно від того, чи характеризують вони особу, яка вчинила злочин; загальні на спеціальні за обсягом кваліфікованих складів злочинів, при конструюванні яких можуть використовуватися.
За мірою зміни ступеня суспільної небезпеки, через порівняння санкцій норм про основний та кваліфікований склади злочину, з-поміж найбільш широко використовуваних у КК України ознак встановлено такий порядок зростання суспільної небезпеки: вчинення злочину щодо двох і більше осіб; учинення злочину групою осіб; учинення злочину повторно; вчинення злочину особою, раніше судимою за такий самий чи подібний злочин; учинення злочину щодо неповнолітнього, великий розмір предмета злочину та значний розмір шкоди, заподіяної злочином; учинення злочину групою осіб за попередньою змовою; вчинення злочину щодо малолітнього; вчинення злочину службовою особою з використанням службового становища; вчинення злочину організованою групою осіб та тяжкі наслідки вчинення злочину; особливо великий розмір предмета злочину, великий розмір шкоди, заподіяної злочином, та загибель однієї людини внаслідок злочину; загальнонебезпечний спосіб учинення злочину; особливо великий розмір шкоди, заподіяної злочином; загибель людей внаслідок злочину.
6. Відбір обставин для їх регламентації у вигляді ознак, що кваліфікують злочин, слід здійснювати на двох рівнях. Завдання відбору першого рівня – встановити, чи може певна обставина або їх сукупність бути узагальнена в ознаці, що кваліфікує злочин загалом. Для цього: по-перше, обставина повинна стосуватися процесу вчинення злочину, відображатися певним чином у самому злочині, отримуючи відтак можливість впливу на його суспільну небезпеку; по- друге, повинна існувати реальна можливість виявлення та доказування наявності такої обставини у процесі кримінального провадження. Відбір на другому рівні має забезпечити доцільність та правомірність регламентації ознаки, що кваліфікує злочин, на рівні конкретного складу злочину. Для цього необхідно користуватися такими критеріями: істотність, безумовний істотний одновекторний вплив обставини на суспільну небезпеку злочину; фактична, а у разі непоширених злочинів – можлива, поширеність певних обставин під час учинення злочинів цього виду; відсутність інших, уже передбачених способів повного врахування суспільної небезпеки злочинів, що характеризуються такою обставиною (обставинами).
7. Правила законодавчої техніки регламентації ознак, що кваліфікують злочин, поділено на 4 групи: правила структуризації відповідного правового матеріалу, правила формулювання тексту відповідних диспозицій, правила використання термінології та правила встановлення логічних зв’язків між правовими нормами.
Для забезпечення виконання ролі структуризації нормативного матеріалу при регламентації ознак, що кваліфікують злочин, необхідно кожному окремому виду злочину присвятити окрему статтю, а кожному різновиду цього злочину – окрему частину такої статті; конструювати, за загальним правилом, два-три кваліфіковані склади одного злочину; регламентувати склади злочину в порядку зростання суспільної небезпеки, а склади зі зниженим ступенем суспільної небезпеки – в порядку її зниження; не допускати регламентації досліджуваних ознак у структурних елементах, присвячених санкціям; а також виділяти структурно всі ознаки, що кваліфікують злочин, та здійснювати їх нумерацію.
Під час формулювання тексту диспозицій, де регламентуються ознаки, що кваліфікують злочин, поєднувати слід лише ті ознаки, які відображають схожий вплив на суспільну небезпеку злочину. Натомість ознаки, які за мірою відображуваного впливу на суспільну небезпеку значно відрізняються між собою, незалежно від поширеності самого злочину, повинні передбачатися в іншій диспозиції, утворюючи відтак інший кваліфікований склад злочину.
Під час використання термінології слід дотримуватися таких правил: 1) уникати використання синонімів; 2) за відсутності шкоди точності, зрозумілості, вичерпності, доступності надавати перевагу використанню більш загального терміна; 3)допускати використання оціночних понять лише за крайньої необхідності за умови: однакового впливу на ступінь суспільної небезпеки конкретного злочину всіх фактичних обставин, які за змістом та обсягом охоплюються відповідною ознакою; вибору терміна, який дає змогу суб’єктові правозастосування правильно розтлумачити відповідне поняття; максимально ґрунтовного розкриття змісту цих понять на рівні правових норм чи загальних рекомендацій; 4)давати визначення всім ознакам, що кваліфікують злочин, зміст яких не є загальновідомим чи відрізняється від традиційного розуміння.
Встановлення логічних зв’язків запропоновано підпорядкувати таким правилам: 1) диспозиція норми про кваліфікований склад злочину повинна узгоджуватися із диспозицією норми про основний склад цього ж злочину; санкція норми про кваліфікований склад злочину щодо її виду, видів та розмірів покарань повинна будуватися на основі санкції норми про основний склад; відтак перша, порівняно з другою, повинна змінюватись і у своїй найменш суворій, і найбільш суворій частині; види і розміри покарань, в певній частині, повинні збігатися, а діапазон суворості першої повинен бути більшим від діапазону суворості другої; 2)диспозиції, в яких регламентуються кваліфіковані склади схожих злочинів, повинні відрізнятися лише в міру різниці цих злочинів; 3) вплив тієї самої ознаки, що кваліфікує злочин, у складах злочину, що співвідносяться як загальна та спеціальна норма, повинен бути приблизно однаковим.
8 Основні напрями нормативного вдосконалення системи ознак, що кваліфікують злочин, встановлено такі.
8.1. Регламентація таких ознак, що кваліфікують злочин, як вчинення злочину щодо двох або більше осіб, неповнолітнім та малолітнім, значний, великий та особливо великий розмір предмета злочину чи шкоди, заподіяної злочином, учинення злочину групою осіб, за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, вчинення злочину повторно та вчинення злочину службовою особою з використанням свого службового становища в Загальній частині законодавства про кримінальну відповідальність та, відповідно, вилучення цих ознак з відповідних статей Особливої частини КК України.
8.2. Уведення до закону конструкції замаху на злочин із кваліфікованим складом, в якому проявилися ознаки закінченого злочину з основним чи меншого ступеня суспільної небезпеки кваліфікованим складом злочину.
8.3. Використання під час побудови диспозицій, присвячених регламентації кваліфікованого складу злочину, відсильних конструкцій «такий самий злочин» та «злочин, передбачений статтею…».
8.4. Формування переліків ознак, що кваліфікують злочин, за єдиним принципом – у традиційному для науки порядку аналізу ознак складу злочину.
8.5. Уніфікація граматичних конструкцій, які використовуються для опису ознак, що кваліфікують злочин, у статтях Особливої частини. Запропоновано застосування прийменника «щодо»: для опису потерпілого; «якщо предметом цього злочину були» – предмета злочину; «що супроводжувалося (-лися)» – діяння; «що спричинив (-ли)» – суспільно небезпечного наслідку; «з використанням» – засобів чи знарядь злочину.
8.6. Виключення зі статей Особливої частини КК України ознак, що кваліфікують злочин, суспільна небезпека яких може бути врахована через інститут сукупності злочинів («поєднане з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень», «поєднане з умисним вбивством», «поєднане із заволодінням зброєю», «з погрозою вбивства», «що спричинило загибель людей», «що спричинило смерть» та ін.), а також підвищення максимальної межі покарання у виді позбавлення волі у випадках призначення покарання за сукупністю злочинів.
8.7. Усунення випадків використання синонімії при позначенні ознак, що кваліфікують злочин.
8.8. Заміна невичерпних переліків ознак однією ознакою більш загального змісту, яка охопить усі ознаки, узагальнені в такому переліку, а також за змоги, заміна і вичерпних переліків однією ознакою, тотожною за змістом цьому переліку.
8.9. Як підґрунтя втілення ідеї регламентації ознак, що кваліфікують злочин, у Загальній частині законодавства про кримінальну відповідальність становлять пропозиції внести до КК України низку змін:
8.9.1. Доповнити Загальну частину Розділом VIII-1 «Кримінальна відповідальність та її підстава», який би містив: ст. 43-1 «Підстава кримінальної відповідальності»; ст. 43-2 «Склад злочину»; ст. 43-3 «Ознаки, що утворюють кваліфікований склад злочину»; ст.43-4 «Загальні положення кваліфікації злочинів»; ст. 43-5 «Кваліфікація незакінченого злочину»; ст. 43-6 «Кваліфікація злочину, вчиненого у співучасті»; ст. 43-7 «Кваліфікація злочинів за наявності ознак, що утворюють кваліфікований склад злочину»;
8.9.2. Доповнити Загальну частину Розділом Х-1 «Диференціація покарання», в якому передбачити: ст.64-1 «Загальні засади диференціації покарання»; ст.64-2 «Диференціація покарання за наявності ознак, що утворюють кваліфікований склад злочину»; ст. 64-3 «Диференціація покарання за незакінчений злочин»; ст.64-4 «Диференціація покарання за злочин, учинений у співучасті»; ст.64-5 «Диференціація покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання»;
8.9.3. Викласти в новій редакції ст. 2 КК України, виключивши з неї ч. 1 і перейменувавши її на «Принципи кримінальної відповідальності»; ст. 53 КК України, поділивши штраф як основне покарання на 4 ступені суворості та передбачивши можливість призначення штрафу як додаткового покарання у разі значного, великого та особливо великого розмірів вартості предмета вчиненого умисного злочину чи матеріальної шкоди, заподіяної таким злочином, у межах розміру вартості предмета чи розміру заподіяної шкоди; ч. 2 ст. 59 КК України, передбачивши можливість призначення конфіскації майна за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини у випадках злочину з кваліфікованим складом, утвореним ознаками, передбаченими Загальною частиною КК України; Розділ ХІ Загальної частини КК України «Призначення покарання», упорядкувавши відповідно до запропонованих змін ст.ст. 65, 67, 68, 70 КК України, доповнивши КК України ст. 68-1 «Призначення покарання у випадках, коли застосуванню підлягають одночасно кілька норм про диференціацію покарання», водночас виключити ст. 69-1 КК України.
8.9.4. Виключити із КК України ст.16 та ч.ч.1 і 2 ст. 29, оскільки відповідні норми пропонується передбачити у статтях Розділу VIII-1 Загальної частини КК України «Кримінальна відповідальність та її підстава».
#дисертаціїюридичні #профекто #profecto #адвокат #адвокаткиїв #кримінальнеправо
Повний текст роботи:
http://dspace.lvduvs.edu.ua/bitstream/1234567890/339/1/%d0%b4%d0%b8%d1%81%d0%b5%d1%80%d1%82%d0%b0%d1%86%d1%96%d1%8f%20%d0%9c%d0%b0%d1%80%d0%bc%d1%83%d1%80%d0%b0.pdf
