ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІЛЬНОЇ ІММІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ


Кортукова Тамара Олександрівна

ДИСЕРТАЦІЯ: «ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІЛЬНОЇ ІММІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ»

Висновки (вибране):

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та вирішення наукової проблеми, що полягає у з’ясуванні правового регулювання спільної імміграційної політики Європейського Союзу. Головні теоретичні, методологічні та практичні результати дослідження представлені у таких висновках:

1. Інтеграційні процеси у Європейському Союзі з плином часу призвели до створення спільної імміграційної політики ЄС, яка означає сукупність правових актів, виданих інституціями ЄС у сфері легальної імміграції, реадмісії та повернення, боротьби з нелегальною міграцією та торгівлею людьми. Питання щодо інтеграції іммігрантів є додатковою складовою спільної імміграційної політики, щодо них ЄС може приймати акти рекомендаційного характеру. Крім того, необхідно розмежовувати поняття спільної імміграційної політики ЄС та політики ЄС у сфері надання притулку.

2. Розвиток спільної імміграційної політики ЄС відбувався у чотири етапи. Перший етап (1951–1999 роки) відзначався регулюванням імміграційних питань на національному та міжурядовому рівнях. Характерним для другого етапу (1999–2009 роки), який розпочався з набуття чинності Амстердамського договору та тривав до набуття чинності Лісабонського договору 2009 року, було вироблення спільної імміграційної політики ЄС та перехід регулювання імміграційних питань на наднаціональний рівень. У рамках третього етапу (2009-2020), були здійснені чисельні спроби врегулювати величезні потоки нелегальних мігрантів та залучити легальних, що спричинило прийняття великої кількості нормативно- правових актів ЄС у цій сфері. Четвертий період розпочався у 2020 році у зв’язку зі спалахом коронавірусної інфекції. У цей час вперше за всю історію функціонування ЄС були масово закриті внутрішні та зовнішні кордони, а кількість іммігрантів знизилась до рекордно низьких показників.

       

3. Разом з тим, міграційні виклики, такі як брак висококваліфікованих робітників, сезонних працівників, не контрольовані потоки нелегальних мігрантів, не бажання мігрантів інтегруватись, наслідками чого, зокрема, стало вихід Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії з ЄС, сплеск небезпечної вірусної інфекції COVID-19 та закриття кордонів є свідченням того, що Європейський Союз переживає один із найскладніших часів в історії європейської інтеграції, що спричиняє, inter alia, необхідність реформування спільної імміграційної політики.

4. Становлення спільної імміграційної політики ЄС здійснювалось поряд

з еволюцією міжнародного міграційного права, яке заклало стандарти та напрямки розвитку міжнародно-правового регулювання імміграційних процесів у світі. Міжнародні нормативні акти містять зокрема положення про свободу пересування та підстави її обмеження. Протилежні погляди держав- членів ЄС на універсальні норми щодо міграції є свідченням низького рівня солідарності всередині Союзу.

5. З метою розв’язання імміграційних проблем, у ЄС недостатнім є формування цілей, пріоритетів та завдань в імміграційній сфері у рамках п’ятирічних програм, які почали створюватись з 1999 року. Остання така програма, прийнята у 2020 році також не містить стратегічних довгострокових цілей, які варто було б визначити Європейському Союзу.

6. Задля забезпечення ефективності та довершеності правового регулювання спільної імміграційної політики ЄС необхідним є належне застосування у цій сфері таких загальних принципів, як: принцип наділення повноваженнями, який включає в себе принципи субсидіарності та пропорційності; принцип недискримінації; принцип поваги до прав людини; принцип правової визначеності.

Спільна імміграційна політика ЄС також має будуватись на спеціальних принципах, таких як:

  • принцип солідарності, який означає обов’язок держав-членів ЄС імплементувати acquis ЄС в імміграційній сфері в національне законодавство;
  • принцип безпеки, зміст якого полягає у недопущені осіб, які незаконно перетинають кордон ЄС та становлять загрозу публічному порядку, національній безпеці, охороні здоров’я чи міжнародним відносинам будь-якої з держав-членів, а також поверненні осіб, які незаконно перебувають на території держав-членів ЄС;
  • принцип свободи ЄС приймати рішення про допуск громадянина третьої держави на свою територію, обмеженням якого може бути: право на возз’єднання сімей; право держав-членів ЄС встановлювати квоти для громадян третіх країн, які прямують до ЄС з метою працевлаштування;
  • принцип сімейної єдності, який означає обов’язок ЄС допустити до своєї території громадян третіх країн, які є членами сімей громадян, не залежно від того коли виникли сімейні відносини – до чи після прибуття в державу;
  • принцип інтеграції мігрантів у держави-члени ЄС, який полягає в тому, що мігранти мають знати мову, культурні та соціальні норми приймаючої держави, а також дотримуватись порядку та законів приймаючої країни, скласти інтеграційний тест.

7. Визначено, що практика Суду ЄС має принципове значення не тільки для правопорядку ЄС, але і для третіх країн, які з метою наближення та адаптації законодавства мають приділяти увагу рішенням Суду ЄС. Зокрема, Суд ЄС розглядає справи у таких сферах: 1) щодо управління кордонами; 2) візові питання; 3) питання щодо повернення громадян третіх країн, які незаконно перебувають на території ЄС, тощо.

8. Формування правового регулювання аспектів імміграційної політики ЄС відбувалось під впливом винесення рішень ЄСПЛ у рамках Ради Європи, оскільки всі держави-члени ЄС підпадають під юрисдикцію ЄСПЛ. Рішення ЄСПЛ забезпечили основоположні стандарти у ключових аспектах захисту прав мігрантів у Європі. При цьому, для правотворчої та правозастосовчої діяльності в Україні важливим є вивчення практики ЄСПЛ, зокрема, з огляду на ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 2006 року, в якому наголошується на тому, що практика ЄСПЛ є джерелом права в Україні і може бути застосована судами України при розгляді справ.

9. З метою боротьби з нелегальною міграцією ЄС має повноваження щодо охорони зовнішніх кордонів та відновлення прикордонного контролю на внутрішніх кордонах. Охорона зовнішніх кордонів ЄС здійснюється, зокрема, через діяльність Європейської прикордонної та берегової охорони та європейської системи нагляду Євросур. У цьому аспекті, необхідним було б включення Євросур до системи Європейської прикордонної та берегової охорони, що покращить функціонування та розширить сферу його повноважень, сприятиме кращому виявленню, передбаченню та реагуванню на кризові ситуації на зовнішніх кордонах ЄС та в третіх країнах.

10.Визначено, що держави-члени ЄС мають право на тимчасове відновлення прикордонного контролю на внутрішніх кордонах в тому випадку, якщо було встановлено серйозну загрозу державній політиці або внутрішній безпеці. Зростаюча динаміка щодо відновлення прикордонного контролю на внутрішніх кордонах ЄС порушує свободу вільного руху у межах Шенгенського простору і ставить під загрозу саме його функціонування.

11. Ефективна реалізація спільної імміграційної політики ЄС можлива за умови налагодженого співробітництва ЄС з третіми країнами. Реалізація такого співробітництва можлива за допомогою політичних інструментів, а також у рамках правових актів. Політичними інструментами співробітництва ЄС з третіми країнами є: партнерства з мобільності; спільні порядки денні з міграції та мобільності; рамкові партнерства з міграції. Правовими актами співробітництва ЄС з третіми країнами в імміграційній сфері є: угоди про реадмісію, угоди про спрощення візового режиму, угоди про асоціацію, угоди про партнерство та співробітництво.

12.Враховуючи розгалужений понятійний апарат щодо повернення осіб, які незаконно проживають на території ЄС або які незаконно перетнули кордон ЄС, у роботі роз’яснено головні відмінності таких понять, як: «видача», «добровільний від’їзд», «добровільне повернення», «видалення», «повернення».

13. У рамках механізмів міждержавних консультацій з питань міграції держави-члени ЄС та держави різних регіонів світу узгоджують національну міграційну політику та налагоджують діалог з питань міграції, що зумовлює посилення міжнародного співробітництва у сфері міграції. Проте політичний характер співробітництва та нерегулярність зустрічей дещо знижують ефективність такого механізму.

14. Європеїзація імміграційної політики України була спричинена, зокрема, внаслідок співробітництва України з Європейським Союзом у сфері реадмісії, лібералізації візового режиму, посилення взаємодії з Європейською прикордонною та береговою охороною, набрання чинності Угоди про асоціацію. Разом з тим, задля поглибленого співробітництва доречним було б створення в органах управління Асоціації робочої групи, яка займалась би комплексно питаннями міграції. До того ж у подальшій перспективі, з метою адаптації законодавства України, Україні необхідно буде, зокрема, узгодити списки країн, які звільняються від вимоги мати візу для перетину кордону зі списками ЄС, які на сьогодні мають суттєві відмінності.

#дисертаціїюридичні #профекто #profecto #адвокат #адвокаткиїв #міжнароднеправо #імміграційнезаконодавствоЄС #громадянитретіхкраїн #АcquisЄС #Угодапроасоціацію #internationallaw #EUimmigrationlegislation #thirdcountrynational #EUacquis #AssociationAgreement

Повний текст роботи:

http://scc.univ.kiev.ua/upload/iblock/f6e/dis_%D0%9A%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%A2.%D0%9E..pdf