БОНДАРЕНКО ІРИНА МИКОЛАЇВНА
ДИСЕРТАЦІЯ: «КОДИФІКАЦІЯ ФІНАНСОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УМОВАХ ГАРМОНІЗАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ»
Висновки (вибране):
У дисертаційній роботі комплексний аналіз теоретичних положень, норм національного та міжнародного законодавства, практики їх застосування призвело до вирішення комплексу наукових проблем, які визначають зміст, генезу та форми кодифікації фінансового законодавства, особливості її в умовах систематизації фінансового законодавства в цілому. На підставі цього сформульовано низку наукових положень та висновків, які відрізняються новизною, удосконалюють окремі доктринальні положення, норми чинного законодавства, та спрямовуються на досягнення мети дослідження. Серед них основними є:
1. Констатовано, що спрямованість впливу системи фінансового законодавства відображає предмет фінансово-правового регулювання, що зумовлює декілька важливих акцентів.
По-перше, через предмет фінансово- правового регулювання має встановлюватися певна межа, що гарантує цілісність та однорідність впливу системи фінансових законодавчих актів.
По-друге, через предметність фінансово-правової галузі повинен забезпечуватися баланс фінансово-правового впливу з іншими галузями у прийнятті комплексних законодавчих актів.
По-третє, предмет фінансового права має гарантувати як цілісність, так і структурованість і галузі права, і системи законодавства. Якщо система фінансового права передбачає підсумок об’єктивної правотворчої діяльності, то систематизація фінансового законодавства виражає реалізацію певних практичних завдань та є суб’єктивним процесом.
2. Охарактеризовано систематизацію фінансового законодавства, яка передбачає не лише вплив і корегування норм фінансових законів або фінансових підзаконних актів, а й уточнення, деталізацію, узгодження норм актів, які прямо чи опосередковано впливають на регулювання публічних
фінансових відносин. При цьому таке узгодження може мати два зустрічні напрями. З одного боку, норма нефінансового законодавчого акта системно впливає на регулювання публічних фінансових відносин, що має враховувати реформування фінансового законодавства (ідеться насамперед про конституційні норми). З іншого боку, норми фінансових законодавчих
актів, використовуючи бланкетні посилання на інші галузеві акти, повинні встановлювати той орієнтир і мету, для реалізації яких має відбуватися трансформація як системи фінансового законодавства, так і законодавчих актів, що перебувають на межі з ним.
3. Встановлено, що вихід процесів суспільного розвитку на наддержавний рівень об’єктивно зумовлює вплив на стан системи фінансового законодавства міжнародного права. Це зумовлюється активним впливом норм, які знайшли відображення й визнання на міждержавному рівні та сприяють поглибленню взаємодії між державами. Загальновизнані принципи та норми міжнародних договорів є традиційним складником правової системи України. Це зрозуміло, коли йдеться про врахування положень міжнародних договорів. Таке конституційне положення деталізується у відповідних інституційних і підгалузевих законодавчих актах. Міжнародний договір не лише є складовою частиною системи фінансового законодавства, а й має вищу юридичну силу порівняно з національним податковим законом. Натомість бюджетне законодавство регулює цю проблему інакше, а саме встановлює вимогу про те, що міжнародний договір має бути узгоджений із бюджетним законом одночасно під час ратифікації. Перевага в цьому випадку не може бути традиційною, оскільки бюджетним законом фактично гарантуються фінансові засади існування держави, державний суверенітет.
4. У результаті аналізу стану та перспектив удосконалення системи фінансового законодавства охарактеризовано декілька найбільш ефективних напрямів діяльності як на стадії законотворчості, так і під час застосування норм фінансового законодавства, зокрема:
1) реалізацію концепції децентралізації;
2) чітке розмежування змісту повноважень між органами державної влади, суб’єктів владних повноважень;
3)розроблення та прийняття Закону України «Про нормативно-правові акти»; 4)чітке законодавче розмежування матеріального та процедурного в закріпленні змісту фінансових законодавчих норм;
5) з’ясування колізій і пробілів у фінансовому законодавстві та їх подолання; 6)розмежування сфер регулювання різними законодавчими актами;
7) формування й використання ефективного, зрозумілого категоріального апарату, глосарію.
5. Виявлено форми, у яких знаходить своє відображення складна конструкція процесу систематизації фінансового законодавства, зокрема:
а)облік нормативних актів, які становлять систему фінансового законодавства (означає збір державними органами, місцевими органами, суб’єктами владних повноважень та іншими учасниками фінансово- правових відносин чинних нормативно-правових актів, розташування їх за певними принципами або підходами у збірниках, обробку для спрощення користування надалі);
б) інкорпорацію фінансового законодавства (характеризується підготовкою та виданням різний збірок законодавчих актів, що систематизовані в певному порядку);
в) консолідацію фінансового законодавства (передбачає виділення єдиної предметної ознаки, на підставі якої здійснюється об’єднання фінансових законодавчих актів, що регулюють окремий аспект предметних відносин фінансово-правової галузі);
г) кодифікацію фінансового законодавства (визначається як принципова зміна чинної сукупності законодавчих норм, яка передбачає об’єднання шляхом укрупнення фінансово-правових норм).
6. Обґрунтовано, що з’ясування природи кодифікації, особливостей цього динамічного аспекту та появи кодифікованих актів не може відбуватися без відповідного погляду на це явище й аналізу його розвитку в історичній перспективі. Сучасний погляд на характер кодифікаційних процесів пов’язується загалом із визначенням їх як певної форми приведення в єдину узгоджену систему певної сукупності правових норм. Це може відбуватися шляхом як об’єднання правових норм різних актів, так і принципового структурування й доповнення відповідних джерел. Метою кодифікації в таких умовах є боротьба з правовою невизначеністю, подолання колізій і суперечностей між усією масою нормативного матеріалу. Саме тому метою кодифікації може бути як змістове, так і формальне перетворення певної сукупності правових норм, що відбувається шляхом корегування чинних кодифікованих актів або появи нових.
7. Констатовано, що кодифікація є специфічною діяльністю чітко визначених суб’єктів, яка спрямовується на спеціальний об’єкт. Об’єктом є чинна система відповідного галузевого законодавства, що включає лише такі фінансово-нормативні акти, які відповідають двом умовам:
а) вони прийняті у встановленому порядку, відповідно до законодавчо визначених процедур;
б) вони набули чинності, що із цього моменту зумовлює для їх учасників як відповідні повноваження, так і права й обов’язки.
Специфічність діяльності характеризується як виключними можливостями (повноваженнями) суб’єктів, що належать до групи законотворців, так і чітко формалізованими їх процедурними можливостями здійснювати таку діяльність. Більшість дослідників доходять висновку про те, що за підсумками проведення кодифікації не просто здійснюється зміна законодавства, а створюється новий закон, виробляються нові норми, хоча й на підставі врахування існуючих тенденцій правового регулювання.
8. З’ясовано співвідношення публічного та приватного інтересів в аспекті фінансових відносин, де превалюючим прийнято вважати публічний інтерес. Найбільший ступінь антагонізму публічного та приватного інтересів простежується у сфері оподаткування. Такий підхід зумовлюється тим, що саме в податковій сфері публічний інтерес переслідує мету належної акумуляції надходжень від сплати податків і зборів, тоді як приватний інтерес полягає в максимальній оптимізації податкових зобов’язань, яка часто межує з протиправною поведінкою платника податків. Досягнення балансу публічного та приватного інтересів має забезпечуватися за посередництва таких заходів:
а) належного конструювання нормативно-правових приписів, які перешкоджатимуть можливості зловживань із боку як владної, так і правозобов’язаної сторони податкових відносин;
б)продуманої фіскальної політики, за якої контролюючі органи не чинитимуть необґрунтований тиск на платників податків;
в) прогнозованості правозастосовної практики та відсутності вибіркових підходів у ставленні до платників податків.
9. Констатовано, що галузева чи підгалузева однорідність, яка гарантується притаманними цій сукупності правових норм методами правового регулювання, виключає поєднання в єдиній правовій конструкції диспозитивних та імперативних засобів впливу на поведінку учасників відносин. У цих умовах складно характеризувати кодифікований акт як комплексний. Якщо виходити з його всеосяжності та саме із цим пов’язувати критерій комплексності, то таку характеристику ще можна допустити. Однак комплексність у праві характеризує не системне охоплення та масив законодавчих норм, а об’єднання двох протилежних методів правового регулювання. Кодекс, який перебуває на чолі галузевої чи підгалузевої системи законодавства, характеризується принциповими критеріями, що поєднують однорідну сукупність правових норм, яка структурується в підгалузь або галузь. Саме тому кодифікований акт має уособлювати єдність у підході до обрання методів упорядкування поведінки учасників відносин та акцентувати увагу на галузевій чи підгалузевій природі, а не комплексному впорядкуванні відносин.
10. Розкрито й охарактеризовано принципи кодифікації, зокрема такі:
1)своєчасність (виражає узгодження розвитку суспільних відносин із необхідністю проведення кодифікаційних процесів);
2) стабільність (існування кодифікованих норм має гарантувати підстави об’єктивного застосування їх упродовж відносно тривалого часу);
3) повноту (передбачає врахування двох аспектів реалізації процесу систематизації);
4)єдину спрямованість (зумовлює реалізацію основної мети процесу кодифікації, що має охопити весь регулятивний комплекс, об’єднаний предметом правового регулювання);
5)системність (зумовлює як зовнішнє, так і внутрішнє впорядкування сукупності правових норм);
6) обсяг процесу кодифікації (передбачає декілька аспектів реалізації цієї форми систематизації законодавства);
7) доповнення чи зміну (здійснюється за рахунок виявлених у ході реалізації інших форм систематизації прогалин і колізій, відсутності в чинному законодавстві норм, завдяки яким можна було би сформовати збалансовану конструкцію впливу на регулювання предметних відносин).
11.Доведено, що кодифікація є такою формою правотворчості, в умовах якої узагальнення чинного регулювання об’єктивно доповнюється встановленням нових норм, що відображають реальний стан існуючих предметних суспільних відносин. У результаті кодифікації як форми вдосконалення законодавства фактично з’являється новий системний законодавчий акт, який характеризується низкою рис:
1) містить норми, що спрямовані на регулювання найбільш важливих предметних відносин;
2) є зведеним актом, який системно та узгоджено пов’язує в єдину сукупність норми, що впливають на регулювання відповідної сфери суспільних відносин; 3) характеризується тривалим періодом дії;
4) сфера впливу норм, які об’єднуються в кодексі, залежить від структурування системи законодавства, зокрема й галузевого;
5) має значний обсяг, який зумовлює складну структуру (поділ на частини, розділи, глави).
12. Здійснено диференціацію приписів, що регулюють кодифікаційні процеси в сенсі фінансово-правового регулювання (на основі норм ст. 92 Конституції України):
1) підгалузеві або інституційні фінансово-правові аспекти, що регулюють спрямованість фінансово-правового впливу на предметні суспільні відносини (Державний бюджет України та бюджетна система України, система оподаткування, податки та збори);
2) загальні галузеві фінансово-правові аспекти регулювання (засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти та статус іноземних валют на території
України, порядок утворення й погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види й типи);
3) особливості регулювання, що стосується обігу публічних грошових коштів, проте здійснюється на межі з іншими галузями права.
13. Виокремлено шляхи корегування нормативного матеріалу в кодифікованих актах, а саме:
а) зміну норм чинного кодексу (ідеться про подолання колізій, які не мають принципового, системного характеру; це можуть бути незначні суперечності, які не були передбачені під час прийняття першої редакції акта або з’явилися через певний проміжок часу та змінили окремі деталі законодавчого регулювання);
б) прийняття нової редакції кодексу (зумовлюється необхідністю системної зміни кодифікованого акта; зазвичай ці заходи відбуваються через досить тривалий час з огляду на те, що кодифікація у фінансовому законодавстві відбувається за підгалузевими напрямами);
в) прийняття принципово нового кодифікованого акта (характеризує таке реформування нормативного матеріалу, яке свідчить про необхідність надання законодавчої, кодифікаційної форми, упорядкування відносин, що виявилися принципово новими та не підпадали під змістовне нормативне регулювання до цього моменту).
14. Диференційовано вузький і широкий підходи до загальних засад формування термінологічного апарату, що сформувалися в Україні. Прикладом вузького підходу є ст. 2 Бюджетного кодексу України, яка визначає основні положення та закріплює виключно категорії, що пов’язані з бюджетно-правовим регулюванням. Поширений підхід до закріплення термінологічного апарату продемонстрований у ст. 14 Податкового кодексу України, де до певної «абетки» податкового регулювання включені як виключно податково-правові поняття, так і поняття, які визначаються в інших галузевих актах.
15.Встановлено, що Бюджетний кодекс України побудований на матеріальних засадах до структурування розділів. Принциповим моментом у сенсі фінансово-правового регулювання є саме гарантування відповідної динаміки руху публічних коштів. Фінансове право як предмет регулювання гарантує забезпечення послідовної передачі коштів з однієї стадії публічної
фінансової діяльності на іншу. І в цьому сенсі гарантування відповідних процедур руху публічних коштів, забезпечення своєчасного закінчення однієї стадії фінансової діяльності та початок у ту ж мить наступної стадії є невід’ємним елементом у визначенні та характеристиці предмета фінансового права.
16. Охарактеризовано структурування розділів Бюджетного кодексу України. Законодавець чітко структурує законодавчі норми на такі групи:
а)норми, що стосуються централізованого фонду публічних коштів держави (розділ II «Державний бюджет України»);
б) сукупність норм, метою впливу яких є кошти територіальних громад (розділ III «Місцеві бюджети»);
в) норми, що стосуються регулювання відносин між різними ланками бюджетної системи (розділ IV «Міжбюджетні відносини»);
г)бюджетно-правові норми стосовно закріплення повноважень суб’єктів контролю, відповідальності та заходів впливу за порушення бюджетного законодавства (розділ V «Контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за порушення бюджетного законодавства»).
Чинна структура Бюджетного кодексу України орієнтована на структурування цього кодифікованого акта шляхом акцентування уваги на матеріальній природі бюджетних відносин. Справді, з огляду на назви та структурування розділів Бюджетного кодексу України, правовий вплив спрямовується на регулювання таких конструкцій, як бюджетні системи (розділ 1), державний бюджет України (розділ 2), місцеві бюджети (розділ 3). Тобто законодавчі норми згруповані за принципом з’ясування сутності та деталізації матеріальних конструкцій (бюджетної системи як сукупності різних типів бюджетів, державного бюджету України як централізованого державного грошового фонду, місцевих бюджетів як централізованих фондів і коштів територіальних громад).
17. Доведено неможливість зведення податкового законодавства України виключно до норм Податкового кодексу України. Виключне повноваження щодо регулювання загальнодержавних податків і зборів закріплене за Верховною Радою України та здійснюється за рахунок норм, що містяться в Податковому кодексі України. Натомість регулювання податкових відносин щодо справляння місцевих податків і зборів відбувається по-іншому: повноваження щодо їх введення, зміни та припинення належать місцевим радам. Це означає, що виникнення податкового обов’язку стосовно окремого місцевого податку чи збору може відбутися лише після прийняття місцевою радою відповідного рішення. Водночас Податковим кодексом України встановлено й певні межі нормотворчості місцевих рад. Регулюванню місцевих податків і зборів присвячено окремий розділ цього кодифікованого акта. Тобто законодавець пропонує певну схему, алгоритм визначення та запровадження елементів механізму місцевого податку чи збору, який має бути відображений у нормах рішення місцевої ради.
#дисертаціїюридичні #профекто #profecto #адвокат #адвокаткиїв #БюджетнийкодексУкраїни #кодифікаціябюджетногозаконодавства #кодифікаціяподатковогозаконодавства #ПодатковийкодексУкраїни #системафінансовогоправа #систематизаціяфінансовогозаконодавства #BudgetCodeofUkraine #codificationofbudgetlegislation #codificationoftaxlegislation #TaxCodeofUkraine #systemoffinanciallaw #systematizationoffinanciallegislation
Повний текст роботи:
